Глава 2

Дільруба Султан сиділа на дивані, гаптуючи золотими нитками. Відчуваючи тривогу в душі, вона залишалася спокійною й врівноваженою зсередини. Раптом до вух брюнетки долинув звук з коридору, наче хтось біжав. В наступну мить двері її покоїв швидко відчинилися, пропускаючи Сафіє. На обличчю дівчини закам'янів страх.

— Валіде! — з криком Султанка налетіла на свою матір, обійнявши її.

— Що? Що таке? — злякано жахнулася кадина.

— Наша Селіндж... Помирає, — гіркі сльози полилися з обличчя Султанші. Гаптування випало з рук Дільруби від такої новини.

— Що? Що ти кажеш? — затремтів голос в жінки.

— Вона знепритомніла в гаремі, досі не приходить до тями. Лікарка мовчить...

— Чому я досі не знала? Де вона?

— У своїх покоях, — схлипнула чорнявка.

— Негайно ходім туди... Чшш, не плач. Вона одужає... — пригорнувши до себе дочку, Султана хутко встала з місця та з немислимою швидкістю помчала в відомому напрямку.

***

— Увага! Султан Мехмет Хан! — голос аги змусив усіх, крім Валіде, вклонитися. Швидкими кроками Повелитель увійшов в покої доньки...

— Селіндж... — тихо злетіло з його вуст, коли він побачив улюбленицю у такім стані. — Валіде, що з моєю дочкою?!

— Не знаю, синку. Знепритомніла в гаремі... Лікарка мовчить, треба почекати.

Цієї ж миті в покої влетіли дві фаворитки одна за одною. Дільруба Султан, забувши поклонитися, тут же кинулася до своєї названої дочки. З її очей скотилося дві сльозинки.

— Все буде добре, вона одужає... — почувся заспокійливий голос Валіде Султан. Мегей тут же стала поруч з Султаншами, лиш здалеку за всім спостерігаючи.

— Не тягни, Хатун! Кажи вже щось! — відрубав Повелитель, відчуваючи хвилювання на серці.

— Володарю, — нарешті озвалася Айла, закінчивши огляд. — Я абсолютно точно можу стверджувати, що в Султани хворе серце і великі хвилювання їй заборонені. Сьогодні вона знепритомніла від нервового зриву. Є привід для хвилювання, серце може не витримати лікування. Я можу зараз зробити все необхідне для того, щоб Селіндж Султан прийшла до тями і одужала. Але це ризик. Якщо вона витримає, її стан покращиться, однак може і померти... Все в руках Аллаха... Що ви накажете?

Така новина шокувала всіх. Певну хвилинку була цілковита тиша, яку порушувало лише схлипування Дільруби і її дочки. Інші ж стояли, мов гранітні, не вірячи, що їх вуха чують правду. Важко уявити, що загальна улюблениця покине цей грішний світ так скоро. Хоч вона і іноді нестерпна, іноді жахлива, але все ж для багатьох тут немає кращого друга, як кароока Султана. Зараз всі чекали на відповідь Падишаха, а він мовчав, не тямлячи себе від люті на самого себе. Він питав: "Ну як? Як таке могло статися? Як я міг бути настільки не уважним до неї, до своєї рідної дочки. Невже та наша розмова буде останньою? Невже її дзвінкий голосок, сміх не продзвенить більше палацом? І в цьому буду винен я... Це моя ноша...".

— Приведіть інших лікарів! Негайно! Має бути вихід! — взявши на руки свою кровинку, Володар поглянув на присутніх. — Моя дочка до одужання буде в моїх покоях... Розходьтеся всі...

— Повелителю! — він поглянув на свою заплакану кадину. — Можна я піду з вами? Я дбатиму про Селіндж... — благала вона. Легким жестом голови Султан запросив дружину йти з ним та покинув гарем.

Цілий день до вечора найкращі лікарі Стамбулу клопотали біля тіла найстаршої дочки Володаря. Однак, всі вони повторили слова Айли Хатун.

— Добре, робіть все необхідне. Моя донька сильна, вона подолає цю недугу… — виніс важке рішення Повелитель.

***

Палац в Манісі

А в Манісі ніхто ні про що навіть не здогадувався. Все текло звичним річищем. Аміра займалася справами гарему, Шехзаде — справами санджаку. Пристрасть в його стосунках з Мелійшах потроху спадала, тому юнак частіше запрошував наложниць з гарему. Фаворитка нервувала, але без поради своєї вінценосної подруги не стала діяти. Всі члени палацу сумували за своєю Селіндж Султан, яка легко і вправно могла підняти будь-кому настрій і вирішити всі справи. Особливо важко було Мураду, який починав сердитися на сестру за її повільність. Він і уявити не міг, що відбувається насправді там, в далекій столиці.

Сьогодні був сонячний погожий день. Не дивлячись на це, Аміра Султан не покидала своїх покоїв, немов її щось турбувало. Певно, материнське серце відчувало біль своєї кровинки.

У своїх покоях молода кадина розмовляла з сином, коли туди завітала скарбнича Дамла Хатун. 

— Султано, вам лист зі столиці.

— Як добре, давай сюди... — посміхнулася світловолоса кадина. — Певно, Селіндж впоралася і хоче нас ощасливити доброю звісткою.

— Дай Аллах, щоб так і було... — Шехзаде посміхнувся, майже зрадівши, що скоро побачить сестру. Тим часом жінка розгорнула лист і узріла послання від своєї доньки.

"Нехай Аллах пошле вам добрих днів, моя золотоволоса прекрасна Валіде! Ваша донька цілує ваші священні руки з великим сумом. З сумом за вами і моїм милим братом Шехзаде Мурадом, якому шлю свої палкі вітання. Сподіваюся, ви при доброму здоров'ї і ласці Всевишнього. Валіде, на жаль, я не можу порадувати вас доброю новиною. Мегей Хатун вагітна. Це ускладнює мою роботу. Однак, не хвилюйтеся, я зроблю все можливе і навіть більше, аби ця жінка не стала Султаншею. Я доведу справу до кінця.

З любов'ю та повагою ваша Селіндж".

Мурат помітив, як змінилося обличчя матері. Він хутко вирвав листа в неї і пробігся по ньому очима. Потім лиш безмовно обняв Валіде...

— Селіндж впорається? — тихо прошепотіла жінка, обійнявши сина.

— Неодмінно... — важко мовив Шехзаде.

***

Палац Топ-Капи

Весь палац обговорював новину про хворобу кароокої Султани. Айше та Гюльчічек Султан теж навідали непритомну, побажавши їй одужання. Однак, легше від того не ставало нікому. Близилась ніч. Сутінки накрили покої. Дільруба сиділа поруч з ліжком Володаря, тримаючи слабку руку дівчини, де ледь відчувався пульс. Біля вікна стомлено стояв Падишах. Скільки часу вони так стоять? Годину, дві, чи може вічність? Невідомо. Навколо тиша, перед очима — тьма. Здається, світанок не настане ніколи...