Глава 1

Друга частина роману: "Ти - моя пристань"

Селіндж Султан

Сьогодні був, на диво, поганий день. Дізнавшись про вагітність тієї відьмочки Мегей, я вже не змогла знайти спокій. Не розуміла, що саме так дратує мене в ній, але відчувала явну небезпеку для всіх, кого любила. 

Ця дитина давала їй сили, давала владу. Однозначно ясно стало те, що Мегей заполонила серце Падишаха. Вона змогла усунути мою матір, з легкістю повстала проти Дільруби, але залишалася святою в очах батька. Їй не повинно було все сходити з рук. Якщо так триватиме й далі, вона справді стане законною дружиною Падишаха, а тоді нам усім буде мало місця в гаремі. Вона не повинна була залишитися в палаці.

А проте як правильно вчинити з матір'ю майбутнього брата або сестри? Я звикла до Дільруби Султан, поважала її, а тепер навіть полюбила. А проте Мегей суперниця. Суперниця не лише фавориткам Падишаха, але й усій династії, хоч моя тітонька досі цього не визнає.

Я дуже розгубилася. Серце тиснуло. Дивно, я ж ще така юна. В моєму віці далеко не всі знають, де в людини знаходиться серце, а моє так часто прорізається болем.

Зараз я хотіла зробити лише одне - написати листа матері і повідомити їй новину. А потім може й новий план придумається...

— Віддай цей лист нашому вірному гінцеві... — виклавши на папір думки, я поклала послання у футляр та покликала до себе Юсуфа агу.

— Це лист до Арман Бея? Я сам віднесу, Султано, — посміхнувся слуга.

— Ні, не йому. Лист в Манісу до моєї Валіде. Ти не зможеш його віднести сам, — я лукаво всміхнулась у відповідь.

— Як накажете, Султано... Я просто подумав, що ви написали відповідь...

— Відповідь? — я здивовано піднесла брову.

— Ну, на лист Армана Бея, — Юсуф зробив багатозначний жест головою, наче дуже здивувався, що я не зрозуміла про що він.

— Я не отримувала ніякого листа! — не тямлячи себе від хвилювання, майже крикнула.

— Як же це, Султано? Я ж сам бачив, коли слуга Селіма Паші передав наложницею вам листа...

— Якою наложницею?!

— Шехерезадою Хатун. Я ще здивувався, але дівчина сказала, що служить вам.

— Гевхерхан... — різко уставши я вилетіла зі своїх покоїв. Мій маршрут був відомий — сестрині покої. Шехерезада Хатун служить єдиній людині — наймолодшій доньці моєї матері.

— Султано, — зупинили мене вартові перед дверима. — Гевхерхан Султан відпочиває...

— Відчиніть, — проскрипіла я зубами.

— Але в нас наказ...

— Відчиніть негайно двері! — мій крик, певно, був чутним по усьому Топ-Капи. Аги скорилися, а я люто увірвалася в покої, немов ураган. Сестра сиділа на дивані, зовсім не здивована моєю поведінкою. Немов саме цього вона чекала.

— Гевхерхан, я прйшла по те, що належить мені, — мої очі аж палали. Сестра повільно встала з дивану і наблизилася до мене:

— Тихо-тихо, заспокойся... Я так розумію ти про лист?

— Якщо хтось узнав, то я...

— Ти що? — отруйно посміхнувшись, пропиляла мене поглядом сестриця. — Вб'єш мене?

— Не грайся зі мною... — вже стриманіше попередила я. Вона ж всміхнулася знову, провівши по моїй щоці рукою. Дивно, я навіть не помітила, як з малої капризної дитини вона перетворилася на дорослу Султанку, інтриганку, схожу за манерами до нашої ненависної мені тітоньки.

— Яка ж ти щаслива, Селіндж. Певно, у тім листі справді щось таке, що варто боятися, так? Чшш, нічого не кажи. Я читала його... Хіба б я могла комусь відкрити твою таємницю? Ми ж сестри...

— Навіщо брала до рук, коли така самовіддана сестра? — прошепотіла я, відчуваючи, як по моїм тілі пробігає слизька гадюка страху і болю.

— Той ага дав моїй Шехерезаді. Дівчина не зрозуміла, що то тобі. Взяла, принесла мені. Я прочитала, гадаючи, що читаю своє. Лиш коли побачила ім'я "Селіндж" все зрозуміла... Я не навмисно, вибач, — зовсім щиро закліпала очима дівчина. Ага, наче тобі хтось листи пише, що ти вирішила, ніби своє читаєш! Ух, як же дратує!

— Навіщо так брехати? Могла б одразу принести мені, — я пильно дивилася на дівчину.

— Боялася за тебе. Я не хочу підставляти тебе. Вибач і за те, що люблю тебе і захищаю... Ось твій лист, бери, — чорнявка дістала скручений папір зі скриньки та дала мені в руки.

Я опустила погляд і важко зітхнула. "Розберися кому можна вірити" — пролунав у моїх думках голос ворожки. Чи можна вірити рідній сестрі? Я затиснула той лист у руці, як раптом...

— Увага! Султан Мехмет Хан!

Вогнем страху обдало наші обличчя, коли ми вклонялися перед Падишахом. Я до болю затиснула папір у руці, благаючи землю розступитися під мною. Гевхерхан видерла в мене той лист, швидко жбурнувши його у розпалений камін. Саме в цю мить в покоях з'явився Володар. Своїми великими очима він оглянув нас і папір, що поїдався полум'ям. На виразі обличчя Повелителя заясніло здивування:

— Мої донечки! Мої Султани...

— Володарю, — невиразно пробубніли ми.

— Що це? Що ви приховуєте? Гевхерхан? — батько бачив, що лист кинула саме вона. Сестра зам'ялася, а я прикрила очі. Зараз почнеться...

— Нічого... Це просто папір...

— Не бреши, Гевхерхан! Це був лист! Від кого він? — гнівався Султан.

— Ні від кого... — опустила голову ще нижче дівчина, поглянувши на мене.

— Не бреши мені!

— Це не моє...

— А чиє ж? — різкий голос і іскри з очей. Завжди спокійний батько зараз просто не тямив себе.

— Це моє, Володарю... — я здавлено мовила, звернувши на себе його увагу. Було дуже страшно. Я розгубилася.

— Твоє? І що ж це?

— Я... Не можу сказати..

— Не дратуй мене! Від кого лист?!

Я мовчала, опустивши голову.

— Гевхерхан? — Володар поглянув на молодшу дочку.

— Від Армана Бея... — прошепотіла Султанша, я ж лиш закрила очі. Ні, я не засуджую її. Все ж берегти мої таємниці не зобов'язаний ніхто, крім мене.