Глава 6

Саша йшла до автівки та майже не відчувала свого тіла, яке пульсувало від хвилювання. Дівчина пережила емоційну бурю. Цей зеленоокий лікар зачарував її.

Олександрі вже навіть було однаково на те, що у кафе, то був не він. Вона змирилася, що то їй просто здалося. Бо її хвилювало зараз зовсім інше...

Сергій Іванович щось зробив із дівчиною, адже нині думала лише про нього. Вона відчувала неймовірне піднесення, яке наповнювало кожну клітинку її тіла щастям.

Наступні десять хвилин дівчина сиділа в авто та дивилася в одну точку. Вона продовжувала б це робити, якби не почула стукіт у двері. Повернувши світлу голову, Саша побачила обличчя стурбованого правоохоронця.

Дівчина моментально опустила скло та запитала наступне:

- Щось сталось?

- Так, - промовив правоохоронець. - У вас дивна поведінка. Ви нічого не вживали?

- Що вживала?

- Алкоголь чи наркотики?

- Ні, - заперечила дівчина з усмішкою. Запитання правоохоронця її неабияк розсмішило.

Однак така відповідь не влаштувала чоловіка у формі, який відповідав за порядок. Він попросив дівчину вийти з автівки. Саша без зайвих питань погодилася. Далі поліцейський сказав наступне:

- Ви не проти пройти тест на сп'яніння?

- Ви думаєте, що я п'яна? - запитала білявка.

- Так, бо у вас дивна поведінка.

- Я не проти пройти тест, але мій стан пов'язаний із тим, що...

Дівчина знову втратила зв'язок із реальністю. Уявляла перед собою Сергія Івановича. Мозок фантазував, що він обіймав її за талію, цілував у шию… Тіло Саші навіть відчувало тепло його рук...

- Ви мене чуєте? - махав перед її очима руками правоохоронець. Він був трішки шокований від поведінки дівчини, яка немов кудись провалювалася своїми думками.

- Що? - запитала Саша, якій соромно було гадати, що трапиться після її уявних обіймів, але дещо мозок намалював: дуже пристрасний поцілунок, а потім його...

- Що з вами відбувається?

- Щось гарне та світле, - усміхнулася дівчина.

Поліцейський був приголомшливий. Від неї не несло спиртним та її стан на наркотичне сп'яніння абсолютно не був схожим. Це щось було невіддане... Але потім він здогадався. Це гірше наркотиків та спиртного, і саме тому він залишив у спокої дівчину з червоними соковитими губами, яка назад сіла у авто та замріяно дивилася у небо.

Олександра, яка абсолютно не зрозуміла поведінки поліцейського, який її відпустив, сіла в авто та мріяла далі.

Вона відчула на собі вуста Сергія Івановича, а також його парфуми. Але такі приємні думки швидко вичерпали себе. Більше, аніж поцілунок Саша не могла собі дозволити, бо далі соромилася мріяти…

Проте здоровий глузд раптово нагадав дві важливі деталі - вона заміжня, а також Сергій Іванович психолог, який мав їй допомогти забути смерть донечки. Від цих думок дівчині стало соромно за свій стан. Вона почала відчувати себе брудною та негідною свого чоловіка.

- Господи, що зі мною? - говорила у голос Саша. - Що за думки полізли у мою голову? Як же мені соромно...

Від ситуації, що склалася білявка ледь не заплакала. Їй стало соромно за свої думки, які на короткий час заволоділи нею та змусили про таке мріяти.

- Поцілунок? - тихо у себе запитала дівчина. - Ні, зі мною точно щось дурне сталося. Я заміжня та маю думати про свою родину.

На цій ноті поїхала додому. Коли дівчина зайшла до будинку, то відчула дуже дивний запах, який доносився з кухні. Олександра, яку вже повністю покинули думки про лікаря, одразу зрозуміла, що це свекруха порається біля плити. Білявка не хотіла заходити на кухню, але в останній момент поткнула туди свій ніс.

Там дійсно господарювала Аліна Григорівна. Жінка щось варила у каструлі.

- Ти вже є, - невдоволено сказала вона до дівчини. - Якось ти затрималася на роботі.

- У мене були справи, - сухо промовила вона та дивилася на жінку, яка кришила капусту.

На обличчі свекрухи промайнула дивна реакція. Скривилася та посміхнулася одночасно. Олександру це розізлило. Стала відчувати дику лють, яка почала колотити її тіло.

- Якщо ви не вірите, то це ваші проблеми! - кипіла від злості дівчина.

- Це і мої проблеми. Я маю знати, що відбувається в житті мого сина.

- І тоді в чому ви мене підозрюєте?

Аліна Григорівна демонстративно закотила очі та промовила:

- Не хочу такі бридкі речі казати.

- А ви спробуйте, - наполягла Саша. - Я багато чого пережила. І ваші слова якось витримаю.

- Ти напрошуєшся на погані слова, дорогенька.

- А мені все одно! Хочу послухати, що видумаєте про мене! Хоча, що тут мовити! Ви скажете одне - Христина була б кращою дружиною Миколі!

Олександра не могла тримати себе в руках. Кричала. Дівчина згадувала кожну дрібницю, яка їй не подобалася. Зі свого боку мати Миколи спокійно слухала невістку. Вона не перебивала її, бо знала, що ту ніяк не перекричати.