Глава 2

Олександра тремтіла. Вона знову посварилася з чоловіком через свій емоційний стан. Звісно між ними й раніше були конфлікти через це, але він ніколи раніше не йшов із дому. Таке сталося вперше.

Дівчина пішла на кухню, де сіла за скляний стіл на якому стояла кришталева ваза з трояндами. Їх подарував Микола п’ять днів тому.

Він приніс їх дружині на знак примирення, бо вони перед цим також посварилися. Ці червоні квіти були символом того, що вони більше не стануть говорити одне одному лихі слова, але сьогоднішній вечір розтрощив їхні обіцянки, які вони дали, а після того зайнялася палим та нестримний сексом.

Зі свого боку Саша розуміла, що сама вина, але її переслідували минуле та горе. Останнє сиділо у ній. Ніщо не могло забрати його зі серця дівчини.

Олександра навіть думала знову завагітніти, але з цим у подружжя також виникли проблеми. Через постійний стрес репродуктивна система дівчини хоч працювала стабільно, але ігнорувала всі спроби зачати нове життя. Щоб все працювало, як треба, Олександрі, варто перестати відчувати хвилювання.

Однак це вдавалося їй важко. Сьогодні вона отримала чергову порцію лихого настрою та нервів.

Блакитні очі Олександри спочатку дивилися на троянди, а потім стали заглядати за вікно. Там панував кінець травня, який зачаровував своєю красою. Все було настільки зеленим та квітучим, що хотілося, аби цей період ніколи не завершувався. Кортіло постійно затягувати у легені цей свіжий запах природи, але варто насолоджуватися тим моментом, який наразі витав.

Саша підійшла до вікна та відчинила його. Прохолодне нічне повітря вдарило її в обличчя, яке було мокрим від сліз. Вона досі плакала, а руки трусилися. Тепер Олександра картала себе за те, що піддалася емоціям та у черговий раз посварилася з Миколою, який невідомо куди пішов.

Вона заплющила очі. На мить уявила, що з її чоловіком може статися щось лихе та розуміла, що не переживе подібне... Проте дівчина обірвала себе на цій думці. Стала себе переконувати, що все буде добре. Намагалася вірити у це, але не виходило. Унаслідок цього на щоках з'явилися ще більші сльози.

Олександра відійшла від вікна. Повернулася до вітальні, де стояв чорний дорогий диван та дубовий стіл із Франції, але там дівчина на довго не затрималася. Попрямувала до спальні, де залилася черговою порцією сліз.

Невідомо як довго тривала ця фаза емоційного стресу, але після цього набрала номер матері, яка одразу підняла трубку.

- Щось сталося? - запитав знайомий жіночий голос у трубці.

- Навіть не знаю, - відказала Саша, дивлячись на своє відбивання у дзеркалі у ванній, що була оброблена світло рожевим кахлем.

- Це як? Невже знову посварилися? Да?

Дівчина у відповідь мовчала, а її мама одразу все зрозуміла. Не вперше донька дзвонила та говорила подібний текст, розгубленим голосом.

- Олександро, я поняття не маю, що тобі відповісти, - віщала вона. - І як на цей раз між вами спалахнув конфлікт? Навіть не сумніваюся, що сталося все через твою поведінку? Так?

- Так, - зізналася дівчина, яка не думала приховувати це. - Але мене також можна зрозуміти... А він...

- Де зараз Микола? - запитала жінка.

Саша мовчала. Вона не знала, як сказати матері, що її чоловік пішов із дому.

- Сашо? – питалася її мама.

- Він пішов, - відвела Сама очі в сторону, бо вже не могла дивитися на своє заплакане обличчя.

- Куди? Ти серйозно?

- Так. Ми сварилися, а потім він гупнув дверима...

Тепер настала черга матері Олександри не говорити жодного слова.

- Мамо?

- Що ти хочеш почути? - різко змінила жінка свій тон голосу. - Ти ж знаєш, що сама довела його до такого стану. Але скажу тобі одне - ти сама вина у всьому. Не треба провокувати.

- Я не провокувала...

- Сашо, тобі треба щось робити зі своїми емоціями. Мене дістало те, що ти постійно згадуєш Лілію. Тобі варто жити далі... У мене інколи навіть складається таке відчуття, що ти просто хочеш страждати. Немов тобі подобається відчувати себе жертвою!

- Мамо...

- Не мамкай, - гримнула вона до доньки та одразу додала. - Краще розберися у собі! Ти тільки цим станом собі життя псуєш. І також не тільки собі!

Саша не встигла щось відповісти матері, адже та одразу кинула слухавку. Вона залишила  доньку наодинці зі своїми думками.

Мати аналогічно до Миколи не розуміла Олександру. А якщо брати до уваги, що Віта Василівна дуже любила свого зятя, то взагалі. Завжди мати Саші була на стороні Миколи. Інколи дівчина навіть відчувала дивну хімію між ними, але одразу затримувала себе на лихих думках.

Проте зараз дівчині хотілося підтримки від матері, а не слухати у свою сторону докори.  Саша криво усміхнулася та знову заплакала. Їй було важко та бридко на душі. Навіть у голові лізли лихі думки про... Однак  різко зупиняла їх.

До третьої години ночі дівчина сиділа та чекала на чоловіка, який все-таки  прийшов. Він мовчки зайшов до квартири та ледве тримався на ногах. Від нього за кілометр смерділо спиртним та тютюном.