Епілог

Ксюша

Тиждень потому

Так, спокійно. Все буде добре. Принаймні, так запевняли дівчата.

Піднявши руку, я натиснула на дзвінок. Не пройшло багато часу, поки двері квартири не відчинилися.

– Ксюшо? Що ти тут робиш?

Я завмерла, мов переляканий кролик, одразу розгубивши всю хоробрість. Всі думки вилетіли з голови, коли мої очі ковзнули по тілу Макса. Він стояв босоніж, в білій футболці і спортивних штанях.

На губах хлопця заграла хитра посмішка. Я швидко підняла очі й ніяково стиснула ремінець невеликої сумки.

– Ти сам удома? Дена немає?

– Немає, – підняв брови він, перш ніж посунутися, пропускаючи мене всередину. – Що сталося?

– Нічого, – пробурмотіла я, скидаючи куртку і теплі чоботи.

Щойно я зібралася пройти у вітальню, Макс перегородив дорогу. Його пальці підчепили моє підборіддя, змушуючи подивитися в очі.

– Ми домовилися, що будемо говорити одне одному правду, – тихо промовив він.

Я торкнулася його зап’ястя і нервово посміхнулася.

– Тому я й прийшла.

Підозріло примружившись, Макс кивнув і повів мене у свою кімнату. За останні пару тижнів він практично переїхав до квартири Дениса – з тих пір, як кинув футбол. Батьки все більше тиснули на нього, особливо коли дізналися, що ми зустрічаємось, тому він вибрав найкращий варіант – жити самостійно.

Не скажу, що дуже засмутилася від цього. 

Тепер, коли у Макса лишилися тільки робота й навчання, у нас стало трохи більше часу одне для одного. Сама я роботу в барі теж не кинула. Я хотіла спочатку впевнитися, що зможу прожити на гонорари від продажу картин.

Макс часто приходив до мене в студію і ненав’язливо допомагав готуватися до екзамену зі світової літератури, до якого лишалося півтора місяця. Іноді замість цього я вмовляла його позувати. Він не проявляв великого ентузіазму, але ніколи мені не відмовляв.

Опустившись на ліжко в його кімнаті, я схрестила ноги і важко зітхнула. Макс мовчки присів навпроти, щоб краще бачити моє обличчя.

– Ти ж наче мала бути зараз з дівчатами, – почав він, помітивши, що я не знаю, з чого почати.

– Я й була, – кивнула я.

Вчора Матвій неочікувано подзвонив Лізі й попросив нас приїхати до них з Лерою додому після пар. Останнім часом у нього побільшало роботи, і він хвилювався, що Лері буде вдома самотньо. Тож останні два вечори ми влаштовували посиденьки утрьох, як раніше.

Не хочеться визнавати, але за це він отримав від мене кілька очок прихильності назад після того, як забрав у нас подругу.

Сьогоднішній вечір неочікувано переріс у вечір зізнань. Ми відкривалися одна одній, сидячи у вітальні з чаєм і печивом, яке Лера спекла спеціально до нашого приїзду.

Вона, червоніючи, зізналася, що любить читати любовні романи для дорослих. Ліза – що потайки відвідує шаховий клуб. Саме там вона зблизилася з Владом.

Я ж – в тому, ким був мій тато.

Відкриватися було важко. Я досі пам’ятала, як в дитинстві поділилася цим секретом з подружкою, а на ранок однокласники зробили з мене мішень для знущань. Пам’ятаю, як те саме сталося і з Дашею, коли вона прийшла в перший клас.

Я не хотіла втратити подруг, але розуміла, що якщо буду приховувати це і далі, вони мені не пробачать.

Проте все пройшло на диво добре. Вони, звісно, були шоковані, але засудження чи відрази не було.

– Макс знає? – було перше, що спитала Лера.

Коли я похитала головою, подруги зробили усе, щоб вмовити мене відкритися і йому.

І ось я тут, сиджу і не знаю, що чекає мене попереду.

– Тоді... – почав було Макс, але я перебила його.

– Мій тато був одним з лідерів злочинної організації, – випалила я, щоб не встигнути передумати.

На довгі кілька секунд в кімнаті повисла тиша. Я, не відриваючись, стежила за обличчям Макса, але він лише злегка підняв брови.

Зрештою, чого я чекала від хлопця, якого не стривожив би навіть землетрус?

– Що ж, – повільно протягнув він, – це багато чого пояснює. Тепер зрозуміло, чому його вбили.

Помітивши мій подив, він схилив голову набік.

– Ти боялася мені розказати? Навіть тоді, коли ми були просто друзями?

Я зам’ялася. Зізнаватися, що боялася втратити його з самого початку, я не хотіла. Проте й не довелося – Макс раптом перемістився на ліжку, підсідаючи ближче. Його рука обвилася навколо мене, притягуючи в теплі обійми.

– Хотіла б я, щоб він був ким завгодно, окрім як бандитом, – зітхнула я, влаштовуючись зручніше. – Тоді, можливо, він досі був би з нами, а я не бачила, як він помирає.

Рука навколо мене стислася трохи сильніше.

– Мені шкода, що тобі довелося все це пережити, – прошепотів він мені в волосся, залишаючи поцілунок на маківці. Друга його рука знайшла мою долоню і взялася перебирати пальці. Він часто так робив, немов не міг намилуватися моїми руками. – Краще б він був акробатом у цирку.