Розділ 30. Місяць і Вітер

Ксюша

– Я здала! Я здала!

На мій крик озиралися всі – і студенти, і викладачі. Я не зважала на них, поки неслася коридором до хлопця біля вікна, який, помітивши мене, скупо всміхнувся. Ден розсміявся, коли я загальмувала, ледь не врізавшись в його друга.

– Я... здала, – задихаючись, повторила я, махнувши аркушем, на якому красувалася велика літера А.

– Це лише контрольна, а не екзамен, – Макс всміхнувся трохи ширше, переглядаючи мій тест зі світової літератури.

Я не заперечувала – в цій оцінці була значна його заслуга. Останні чотири дні він приходив до мене в студію з книгами матері й, поки я малювала, час від часу підкидав мені факти, які якраз і знадобилися сьогодні. Звідки він дізнався питання, які були на контрольній, я навіть знати не хотіла.

– Не будь занудою, – я вирвала листок у нього з руки і сховала його в рюкзак.

– Гаразд, – не став сперечатися Макс. – Тоді я заслужив нагороду за допомогу.

– А я думала, ти просто добра людина, – насмішливо підняла брови я.

– Добрий він лише з тобою, – пирхнув Ден. 

Тепер, коли ми з Максом помирилися, Денис більше не дивився на мене, як на ворога. Кожному, хто бачив нас разом, було очевидно, що ми щасливі. Ми знайшли своє щастя в оці буревію – сильному і лютому для чужих, але такому спокійному для нас.

Звісно, ми іноді сварилися, але тепер це були такі дрібниці, що забувалися вже за хвилину. Ми більше не намагалися відштовхнути одне одного, а, навпаки, линули, немов наші душі сплелися в одну.

– Відвернись, – пробурмотів Макс другові. 

Ден закотив очі, але пішов до кабінету. Тоді Макс постукав пальцем собі по щоці, натякаючи, чого хоче. Я всміхнулася й стала навшпиньки, аби дотягнутися, якраз коли він повернув голову і вкрав швидкий поцілунок з моїх губ. 

– Так нечесно! – обурилася я, озираючись довкола.

Я досі не звикла до оцінюючих поглядів дівчат з його фан-клубу. Здавалося, вони ладні були викинути мене з вікна, якби знали, що у них є шанс бути з Максом.

На щастя, у них не було жодного шансу. Цей крижаний принц зі збитим моральним компасом бачив лише мене.

– Я ніколи не граю чесно, – прошепотів Макс, схилившись до мого вуха.

Наче я не знала.

В наступну суботу, за день до мистецької виставки, Лера переїхала до Матвія. Після нападу колишнього в бійцівському клубі Матвій хвилювався за неї, тому вони вирішили, що їй буде безпечніше пожити з ним. Та й подруга здавалася схвильованою, але задоволеною, коли розповіла нам про свої наміри три дні тому.

Ми з Лізою допомагали збирати речі, але я ніяк не могла змиритися з її рішенням.

Лера завжди була мені ближчою за Лізу, хоч я й любила їх обох. Саме вона завжди була поруч, коли мені було сумно. Вона підтримувала мене, коли я страждала по Денису. Піклувалася про мене. Якщо з Лізою я веселилася, то з Лерою насолоджувалася затишними вечорами на дивані за переглядом дорам.

Пригрозивши Матвію, який приїхав за нею і речами, що ми не дамо йому ображати подругу, ми з Лізою відпустили Леру й залишилися удвох. Квартира одразу здалася порожньою, але я постаралася прогнати смуток.

Мені вистачило страждань до кінця життя.

Прибравши і пообідавши пересоленим супом – який нам з Лізою довелося готувати самим – я поїхала на роботу. В барі вже сиділи Матвій з Владом і тим самим третім хлопцем, що й завжди. Помітивши їх з порогу кухні, я нахмурилася.

Матвій в перший же день залишив Леру одну вдома?

Щоб дізнатися більше, я взяла на себе їхній столик. Зазвичай я старалась цього не робити – було надто ніяково обслуговувати хлопців своїх подруг. Поставивши на стіл тацю з замовленням його друзів, я кинула на Матвія підозрілий погляд.

– Мені те саме, будь ласка, – сказав він, кивнувши на пиво з закусками. – Тільки пиво безалкогольне.

Я лише кивнула. Відійшовши на пару кроків, не втрималася і показала спочатку на свої очі, а тоді на його – що я буду за ним стежити. Він, помітивши це, лише розсміявся.

Тепер Матвій подобався мені трохи менше. Хоча головне, щоб він подобався Лері.

Заскочивши на кухню, я передала Якову замовлення й сіла чекати. Він, кинувши на мене косий погляд, всміхнувся.

– Що, сьогодні обійдемося без танців?

Пирхнувши, я похитала головою. Наступного дня після Хелловіну, насилу відірвавшись від Макса у студії, я прилетіла на роботу, мов на крилах. Весь вечір я пританцьовувала і підспівувала рок-пісням, які обожнював Яків.

– Слава богу, – всміхнувся Женя, накладаючи закуски на тарілку, та під суворим поглядом шеф-кухаря замовк.

Залишок вечора пройшов без пригод. Вдома мене зустріла повна тиша. Раніше вона ніколи не відчувалася так гостро. Я навмисне кинула ключі на комод в передпокої, щоб вони забряжчали. Вже за кілька секунд Ліза висунула голову з дверей своєї кімнати.

– Принесла?

В її світлих очах було стільки надії, що я розсміялася.

– Принесла, принесла, – кивнула я, скидаючи кросівки.