Кожному, хто відчуває себе на
других ролях у реальному житті.
Ви – головні герої власної історії
Ксюша
Де я?..
Ледве розліпивши очі, я одразу замружилася знову. Світанок бив яскравими променями у вікно не гірше прожектора. Голову наче стискали невидимі лещата, а живіт зводило від кількості випитого напередодні. Жалібно застогнавши, я перевернулася на інший бік. Трохи полегшало.
Через пару годин я прокинулася вдруге. Цього разу я почувалася значно краще. Але лише доти, поки не розплющила очі.
Ні. Ні, ні, ні.
На сусідній подушці, спиною до мене, лежав якийсь хлопець. Схоже, ще спав. Його каштанове волосся стирчало, скуйовджене, але це виглядало… красиво.
Я обережно сіла і оглянула себе. На мені були лише чорний бюстгальтер і прості трусики зі Спанч Бобами. Довелося на мить зажмуритися, хоча насправді хотілося завити від сорому. Збираючись до клубу з подругами, я не збиралася ні перед ким роздягатися.
Хлопець теж був оголений – як мінімум, по пояс. Ми лежали в одному ліжку на зім’ятому простирадлі синьо-зеленого кольору, наче загубилися в штормовому морі.
Зненацька він перевернувся на спину, не прокидаючись. Я інстинктивно натягнула ковдру до підборіддя, з жахом вдивляючись у знайоме обличчя.
Макс. Мій друг Макс.
Що я наробила вчора ввечері? Що ми наробили?
Пробурмотівши крізь сон щось нерозбірливе, він схопив край ковдри і потягнув на себе. Від шоку я й не помітила, що примудрилася забрати собі її всю. Та перш ніж він встиг укритися знову, я помітила чорні боксери.
Фух. Хоч якийсь одяг.
Питань менше не ставало. Навпаки, їх кількість збільшувалася з кожною секундою. Я дозволила собі кілька з них, щоб краще роздивитися обличчя друга. Зараз здавалося, що я бачила його вперше.
Темне хвилясте волосся спадало на лоб. Опущені повіки ховали очі рідкісного горіхового кольору – наче не могли визначитися, карі вони чи зелені. Різкі вилиці і гостра лінія щелепи, по якій так і хотілося провести рукою. Тонкі губи стислися від чогось, що Макс бачив зараз уві сні.
Ідеальне обличчя псувала лише маленька деталь – трохи викривлений ніс. Колись, ще на початку нашої дружби, він розказав, що побився у школі. Це було так не схоже на нього – завжди спокійного і навіть відчуженого – що я запам’ятала цей факт.
Два роки дружби. Що, як ми все зіпсували? Що тепер буде?
Скривившись, я тихо вибралася з масивного дерев’яного ліжка і озирнулася. Я вперше опинилася у нього вдома, тому зацікавлено крутила головою на всі боки. Приглушений синій тон стін, на гачку – кілька медалей.
Більше часу роздивлятися кімнату не було. Треба тікати, поки Макс не прокинувся. Я не готова дивитися не те що на нього, а й навіть на себе у дзеркало.
Фіолетова сукня знайшлася на підлозі. Я швидко натягнула її, зіщулившись від електричного розряду синтетики, і пригладила скуйовджене волосся. Забрала сумку з телефоном і прислухалася до звуків за дверима.
Що, як батьки Макса вже прокинулися? Краще не знайомитися з ними в такому вигляді...
Жодного звука. Я обережно натиснула на ручку і востаннє озирнулася на Макса. Він продовжував лежати на спині. Його завжди байдуже обличчя зараз було більш живим, ніж будь-коли раніше.
Нахмурившись, я відвернулася і навшпиньки пройшла в коридор. Щось в кутку змусило мене підскочити.
Чорт забирай! Невже там хтось сидить?
Придивившись, я полегшено зітхнула. У напівтемряві стояла фарфорова ваза з тонким синім розписом. Рослинні мотиви вилися навколо горлечка, наче намисто.
Вони тримають вазу висотою в метр в коридорі?..
Все навколо було настільки ідеальним і дорогим, що я боялася торкатися чогось зайвий раз. Взула вчорашні туфлі на високих підборах, відчуваючи, як одразу занили ноги, і вискочила з квартири.
Сподіваюся, Макс здогадається, що двері не замкнені.
Лише на вулиці я змогла видихнути. Голова продовжувала розколюватися, і я зненацька відчула себе маленькою дівчинкою, що загубилася серед чужих людей.
Відчайдушно захотілося поїхати до мами. В дитинстві здавалося, що варто лише пригорнуся до неї, як усі проблеми зникнуть. Навіть запах лікарні, де вона працювала медсестрою, вже давно став звичним.
Але там буде й Даша...
Молодша на два роки сестра була однією з причин, чому я переїхала від них з мамою, щойно вступила до університету. Вона завжди була надто шумною, якщо не навіженою. Ми ділили одну кімнату на двох, тож про спокій я могла лише мріяти. Зараз я вже вчилася на третьому курсі й ні разу не пошкодувала, що знімала квартиру з двома подругами.
Була лише середина вересня, а ранкове повітря вже віддавало сирістю і прохолодою. Зате на низенькій вишні поруч весело щебетала зграя горобців. Я зіщулилася від холоду і оглянула двір.
Оце мене занесло.
Елітний житловий квартал лише прокидався. Навкруги височіли новобудови, затуляючи сіре від хмар небо. Від яскравого сонця, яке розбудило мене на світанку, не лишилося й згадки.
#1678 в Любовні романи
#816 в Сучасний любовний роман
#153 в Молодіжна проза
Відредаговано: 31.07.2024