Розділ 61

Старший жрець зробив крок уперед, тримаючи в руках ритуальний обрядовий кинджал із чорного обсидіану. Його рухи були повільними, вивіреними віками традицій. Коли гостре лезо торкнулося долоні Даріана, принц навіть не здригнувся. Темна королівська кров виступила на поверхню. У цю ж саму секунду Даріан повністю, без жодного залишку випустив назовні свою придушену грозу. Зала вівтаря вибухнула оглушливим гуркотом, від якого затремтіли навіть масивні мармурові колони. Ошаліла магія Валлеріанів вирвалася на волю. Вівтар миттєво затягнуло густим, непроглядним синім туманом, у якому з шаленим тріском закрутилися гігантські електричні іскри. Світло згасло, поглинуте штучним штормом — рівно на обіцяні Лірою тридцять секунд. Придворні лорди з переляку закрили обличчя руками, а гвардія інстинктивно схопилася за зброю, нічого не бачачи перед собою. 

У цьому хаосі ніхто не міг бачити рук принца. Даріан діяв блискавично. Його ліва рука вихопила з-під плаща сховану на грудях скляну колбу. З глухим звуком він розбив її прямо об розпечений чорний камінь вівтаря, дозволяючи суміші Ліри миттєво змішатися з краплями його власної крові, що стікала з долоні. Стародавній камінь жадібно ввібрав у себе рідину. Ритуал розпочався. 

Проте замість очікуваного, плавного та стабільного злиття королівської грози та північного льоду, моноліт під їхніми руками почав шалено, загрозливо вібрувати. Магія Натхненниці спрацювала: ілюзорний фільтр змусив вівтар розпізнати магічний вплив Валлеріанів, але прадавня, первісна магія каменя, обдурена золотом Ліри, замикалася не на Даріані! Вона потягнулася крізь залу, шукаючи справжнє джерело того льоду, який був змішаний у колбі. Вона намертво замкнулася на Родеріку, який нерухомо стояв осторонь у першому ряду охорони. 

Ізольда раптово скрикнула від дикого, пронизливого болю. Її очі розширилися від жаху, коли її власна крижана магія почала повністю виходити з-під контролю. Замість того, щоб злитися з Даріаном, її сила диким потоком рвонула вбік, резонуючи з чистим, гарячим льодом її справжнього капітана. Це була секундна, але нестерпна мука — камінь переписував її долю. Родерік ледь помітно хитнувся вперед, міцно стиснувши зуби, коли невидимі магічні пута зв'язали його душу з герцогинею. Але за мить усе раптово припинилося. Синій туман розвіявся так само швидко, як і з'явився. У залі запанувала мертва, оглушлива тиша. Ізольда важко дихала, тримаючись за груди. На її обличчі застиг глибокий подив: магічний зв'язок зафіксувався, купол зник, але вона абсолютно не розуміла, що щойно відбулося і чому її серце більше не відчувало ненависті до Валлеріана, хоча шлюб вважався укладеним. 

Король Оріон першим підхопився з золотого трону. Його обличчя спотворилося від гніву та прихованого жаху. Будучи досвідченим магом, він відразу зрозумів, що щось пішло не так. Стародавні руни на чорному камені вівтаря спалахнули не синьо-білим світлом династії, а дивним, неможливим синьо-золотим сяйвом! Тим самим золотом, яке Оріон намагався випалити з лиця землі двадцять років тому. Проте залізний тиран тримав владу занадто довго, щоб піддатися паніці на очах у всієї імперії. Оріон зробив глибокий вдих, змушуючи себе не показувати справжніх почуттів перед натовпом гостей. Кожна секунда зволікання могла спровокувати бунт. 

Він підняв руку, владно заспокоюючи наляканих людей, і його гучний, залізобетонний голос прокотився залою: 

— Спокійно! Магія Валлеріанів і влада Півночі надто великі, щоб їхнє злиття пройшло непомітно. Ритуал відбувся! Союз зафіксовано стародавнім каменем! 

У залі вибухнули перші, невпевнені аплодисменти придворних, які поспішали привітати нове подружжя. Але коли Оріон перевів погляд на сина, його голос упав до смертоносного, сповненого люті шепоту. Крізь зуби, зі справжньою люттю в очах, він процідив Даріану: 

— Ми ще поговоримо про це, сину... у моїх покоях. А зараз — стій і доводь цю кляту церемонію до кінця, що б не означало це золото на камені. Ти приймеш привітання лордів, навіть якщо під нами розверзнеться пекло. 

Даріан коротко вклонився батькові, ховаючи переможну посмішку в тіні парадного коміра. Його ментальний зв'язок із Північною Вежею спалахнув чистим, тріумфуючим теплом — Ліра почула його. 

Їхній шалений, смертельно небезпечний план вдався на всі сто відсотків. Ізольда і Родерік були пов'язані навіки перед магією світу, Північ була вільна від Валлеріанів, а Даріан залишався живим. Але про цей грандіозний обман прямо зараз у всій залі знали лише четверо: сам принц, ошелешений старший жрець, який судомно ховав обрядовий ніж, засліплений люттю король, який ще не здогадувався, що його залізний вінець щойно дав першу невиправну тріщину та лорд Родерік, який сам погодився на це.