Розділ 59

Коли важкі кроки Ізольди та її свити остаточно затихли на крутих гвинтових сходах, Даріан зачинив двері й засунув важкий засув із такою силою, що камінь навколо завібрував луною. Він миттєво опинився поруч із Лірою. Її плечі все ще злегка тремтіли під темно-зеленим полотном. Даріан обережно, але наполегливо протягнув руку і торкнувся її обличчя, змушуючи підняти голову. На блідій, ніжній шкірі дівчини чітко вимальовувався синюватий слід, залишений крижаними пальцями герцогині Півночі. Побачивши це тавро на її обличчі, Даріан відчув, як його магія, затиснута в лещата, нарешті прорвалася назовні. Але цього разу вона вибухнула не руйнівним синім штормом чи тріскучими електричними розрядами. З його долонь хлинуло м'яке, концентроване, лагідне тепло — чиста енергія, яка не обпікала, а заспокоювала. 

Він схилився до неї. Слідуючи інстинкту, який виявився сильнішим за будь-яку гордість, Даріан ніжно притулився губами до її щоки та підборіддя, цілуючи саме ті місця, де лід Ізольди намагався випалити її. Озон на його губах змішався з ароматом її гарячої шкіри. Ліра завмерла, затамувавши подих. Цього разу вона не відштовхнула його, не замахнулася для удару, як після їхнього першого поцілунку. Вона просто не знала, як реагувати. 

Через зв'язок, що єднав їхні душі, у її розум хлинув справжній вихор його емоцій. Контур буквально іскрив від його безмежної вдячності, глибокого почуття провини та трепетного, затишного тепла. Даріан прекрасно розумів: якби не її блискуча акторська гра, якби вона не приборкала свій гнів і не зіграла роль покірної рабині, його магія рознесла б цю вежу. Вона врятувала їх обох від плахи. І в цей момент, під впливом його гарячих губ і ментального шторму, глибоко в грудях останньої Натхненниці спалахнув маленький, прихований вогник. Це ще не було прощенням за Криваву ніч, але це вже було почуттям любові — диким, забороненим і неминучим, мов сама доля. 

Даріан повільно відсторонився, хоча його пальці все ще пестили її гарячу щоку, де синява від інею безслідно зникла. Його погляд перемістився вглиб кімнати — туди, де в кутку стояв мольберт, на який так підозріло дивилася перед виходом Ізольда. Принц насупився. Він зробив два кроки вперед, протягнув руку і вже був готовий ривком зірвати важку темну тканину, що прикривала полотно, але Ліра зреагувала миттєво. Вона підлетіла ззаду і в останній момент перехопила його зап'ястя, міцно стиснувши своїми тонкими пальцями. 

— Не треба, Даріане... — тихо, майже благально прошепотіла вона. 

Проте тканина під вагою його руху зсунулася на кілька сантиметрів убік, і принц застиг, вражений побаченим. З-під чорного сукна пробилося приглушене, але живе світло. Навіть крізь щільні нитки проглядалися контури портрета, написаного не звичайними фарбами, а чистим золотоносним пилом Ейрісів. Малюнок продовжував пульсувати в такт серцебиттю Ліри, випромінюючи слабке помаранчево-золоте сяйво Натхненниць. На полотні була зображена її мати — покійна Верховна Натхненниця — у всій своїй величі, з очима, що палали тим самим вогнем Творення, який Даріан бачив у Ліри. 

Ліра намалювала його, після того, як принц пішов минулої ночі. Вона майже не пам’ятала матір — лише окремі риси, уривки образу, що з роками ставали дедалі тьмянішими. Та поки вони ще жили в її пам’яті, вона хотіла зберегти їх хоча б на полотні. Відтворити обличчя жінки, яку втратила, перш ніж спогад про неї остаточно розтане. 

Принц повільно опустив руки. Його обличчя зблідло, а по спині пройшов мороз, який не мав нічого спільного з магією Ізольди. Він нарешті усвідомив, наскільки близько вони підійшли до прірви. Якби крижана герцогиня зробила ще один крок і зірвала цей шматок тканини, магія Натхненниць, яку Оріон вважав мертвою вже двадцять років, відкрилася б усій королівській гвардії. Це був би миттєвий, безжальний смертний вирок для Ліри, і жоден статус спадкоємного принца не зміг би врятувати її від люті самого короля. 

— Вона ледь не побачила це... — тихо, з хрипотою в голосі промовив Даріан, акуратно поправляючи тканину і повністю закриваючи сяюче золото. — Ти ходиш по лезу ножа, моя королево. 

Він повернувся до неї, і в його очах більше не було сумнівів. Останній день перед весіллям добігав кінця.