Розділ 58

Кроки її свити лунали коридорами Північної Вежі рівно. Ізольда йшла попереду, високо піднявши голову, із тим самим холодним, незаперечним виразом обличчя, до якого звикли при дворі. Для варти, для лордів і для самого Даріана вона розіграла ідеальний спектакль: горда герцогиня, яка зневажила чергову іграшку нареченого й дала йому останнє попередження перед вівтарем. Вона навіть вдала, що повірила в ту жалюгідну казочку про бродяжку, малювання та дивні примхи принца, чий дар шукає заспокоєння. 

Але як тільки за спиною зачинилися важкі дубові двері вежі й морозне вечірнє повітря вдарило в обличчя, ідеальна маска Ізольди дала тріщину. Вона зупинилася на кам'яному ґанку, не звертаючи уваги на гвардійців, які квапливо шикувалися за її спиною. Її пальці в тонких рукавичках стиснулися в кулаки з такою силою, що срібні нитки впилися в шкіру. 

“Я та, ким мене зробив ваш майбутній чоловік...” — ці слова служниці все ще лунали в її голові. Огидно, фальшиво, до нудоти награно. 

Ізольда повільно заплющила очі, прокручуючи в голові кожну секунду, кожну деталь того, що відбулося у вежі. Лід у її венах не вмів співчувати, але він був бездоганним інструментом аналізу. І цей аналіз видавав помилку за помилкою. Бо неможливо за кілька тижнів чи місяців навчитися так тримати спину, так відводити обличчя й так дивитися в очі спадкоємиці Півночі. У підворіттях Ерни дівчата згинаються до самої землі від одного погляду шляхтича. Ця ж бранка підкорилася, але в її покірності була гідність.  

Ще й Даріан її так запекло захищав. Його рука на ефесі ножа говорила більше, ніж слова, як і сині блискавки, що затріщали у ту саму секунду, коли Ізольда торкнулася підборіддя дівчини. Він був готовий пролити кров Ізольди прямо там — за якусь брудну малювальницю. Так не захищають тимчасових служниць. Так захищають лише те, що дорожче за власне життя. 

І той накритий мольберт. Тканина ховала щось, що вони боялися показати. 

“Ця дівчина бреше, — висновок спалахнув у голові Ізольди крижаним спалахом. — Вони обоє брешуть мені в очі”. 

Вона розплющила очі. Блакитна райдужка зблиснула смертоносним, прозорим сяйвом. Ні, вона не влаштовуватиме скандалу зараз. Руки Ізольди знову дрібно затремтіли, але цього разу від контрольованого страху. До весілля залишилися лічені години, і гра підійшла до своєї найнебезпечнішої межі. Якщо вона зробить хоч один необережний крок, якщо відкрито звинуватить Даріана чи підніме шум навколо вежі — все, над чим вона працювала роками, просто полетить під три чорти. Зірвати весілля зараз означало втратити єдиний шанс на корону Ерни. Оріон у своєму сліпому гніві міг перекреслити угоду між родами, а Даріан, відчувши загрозу для своєї захованої художниці, зірветься з ланцюга раніше, ніж обряд зафіксує її право на трон. Принц просто спалить палац або втече, і тоді роки витончених придворних маніпуляцій, зусилля її батьків і навіть той зухвалий обман біля Чаші Пращурів перетворяться на порожній попіл. 

Вона не мала права так ризикувати на фінішній прямій. Вона вичекає і зіграє в цю гру до кінця, посміхатиметься біля вівтаря і терпляче складе клятви. Але як тільки обряд буде завершено і її лід офіційно замкнеться навколо магії Валлеріана... тоді вона почне діяти. Коли трон буде в її руках, Даріан втратить важелі впливу, а його таємне звірятко більше не матиме захисту.  

Ізольда зробила крок і під її туфлею з тихим тріском розлилася пляма криги на сухому камінні. Вона особисто спуститься в ці підземелля та здере з цієї художниці її покірну маску шар за шаром, дізнається, що ховалося під тим полотном, і знищить її, щоб навіть попіл не нагадував принцу про ту служницю. 

— Ваша Високосте? — обережно запитав капітан її варти, відчиняючи дверцята карети. 

— До палацу, — сухо відрізала Ізольда, сідаючи на шовкові подушки. — І підготуйте все до необхідне для весілля.