Розділ 57

— Ваша Високосте, наказ леді Ізольди! До її особливого розпорядження... — гвардієць не встиг закінчити фразу. 

Даріан одним рухом перехопив його і з силою відштовхнув у бік кам'яної стіни. Озон спалахнув у повітрі з такою силою, що аромат північних кадил, які розкурювали слуги герцогині, миттєво розвіявся, поступившись місцем чистому, лютому запаху грози. Сині іскри з тріском зірвалися з пальців принца, ковзнувши по залізних засувах. Решта вартових позадкувала, не наважуючись підняти зброю на розгніваного Валлеріана. 

Даріан ривком штовхнув важкі дубові двері й увірвався всередину. У кімнаті панував такий мороз, що його подих миттєво перетворився на густу білу пару. На стінах Північної Вежі, поверх старовинних мармурових плит, проступали тонкі голки інею. Ізольда сиділа в глибокому дерев'яному кріслі — саме в тому, де тоді вночі сидів виснажений Даріан, намагаючись розгадати таємницю Натхненниці. Вона виглядала бездоганно і страшно: білі хутра розкинулися по підлокітниках, а в тонких, обтяжених перснями пальцях вона повільно, майже ліниво крутила пензель Ліри, розглядаючи залишки підсохлої червоної фарби на ворсі. 

Ліра стояла біля самого підвіконня. Вона не встигла сховатися — раптовий візит крижаної герцогині застав її зненацька. Її обличчя було блідим, мов крейда, а руки були глибоко сховані в складках темно-зеленої сукні, ховаючи тремтіння пальців і свіжі сліди фарби. Поруч із нею стояв мольберт, поспіхом завішений темною, важкою тканиною, яка ледь прикривала контури нового малюнка. Ізольда підняла очі на Даріана. На її губах заграла посмішка хижака, який упевнений, що загнав жертву в куток. 

— О, мій дорогий наречений повернувся з полювання, — протягнула вона, не випускаючи пензля з рук. — А я-то думала, що ти шукаєш диких вовків у лісах, тоді як у тебе в глухій вежі зачинена куди цікавіша здобич. 

Вона підвелася, і її парчева сукня тихо зашурхотіла по покритій інеєм підлозі. 

— Тримати тут цю брудну бродяжку, як іграшку для зняття напруги... Як це передбачувано для Валлеріана, — Ізольда зневажливо окинула поглядом фігуру Ліри. — Твої блискавки зовсім затьмарили розум, Даріане, якщо ти тягнеш до ліжка сміття. Тобі варто було просто потерпіти два дні. Мій лід куди краще підійде на роль твого... заспокійливого. 

Атмосфера в кімнаті розжарилася до межі. Даріан зробив крок уперед, його рука інстинктивно лягла на ефес мисливського ножа і сині блискавки на плечах затріщали. Він був готовий витягти клинок і пролити тут кров, плюнувши на весь їхній план. Ізольда тим часом підійшла до Ліри впритул. Вона повільно протягнула руку і схопила дівчину за підборідня своїми довгими, крижаними пальцями, змушуючи підняти голову. 

— Хоча, мушу визнати... — Ізольда звузила блакитні очі, пильно вдивляючись у риси обличчя бранки. — У цієї служниці занадто королівська постава. І цей погляд... у підворіттях Ерни не вчать дивитися на господарів Півночі з такою запеклою гордістю. Хто ти така, дівчисько? 

Ліра відчула, як крижаний дотик нареченої Даріана обпікає шкіру, але через ментальний зв'язок вона також відчула дику, смертоносну лють принца, який стояв за спиною герцогині. Один невірний рух Валлеріана, один спалах його магії і Ізольда зрозуміє, що між ними не просто хтива інтрижка, а масштабна змова. Вся їхня багатоденна праця, кров Родеріка і флакон на грудях принца розлетяться вщент за секунду. Ліра змусила себе зробити те, що далося їй найважче в житті — вона підкорилася. Але зробила це у свій власний, уїдливий спосіб. Вона м'яко, але впевнено відвела обличчя від пальців Ізольди й опустила очі, розігруючи роль покірної, але незламної полонянки. 

— Я та, ким мене зробив ваш майбутній чоловік, міледі, — тихо, з легкою хрипотою промовила Ліра, ховаючи за уїдливим тоном справжній страх. — Бродяжка, яка просто хоче вижити в цьому палаці. Принц Даріан тримає мене тут, бо моє малювання розважає його в хвилини, коли його магія стає занадто некерованою. Якщо вас ображає моя присутність... що ж, після весілля ви зможете особисто наказати викинути мене в підземелля. А поки що — я лише виконую накази того, у чиїх руках моє життя. 

Ці слова, сказані з ідеально підібраною сумішшю покори та прихованої отрути, повністю відвели підозру від магічного фільтра. Ізольда задоволено, сухо посміхнулася, повіривши, що перед нею — лише залякана дівчина, яка намагається вислужитися перед своїм мучителем. Герцогиня повернулася до Даріана, кинувши пензель назад на стіл. 

— Я йду, принце, — холодно кинула вона, прямуючи до виходу. Проходячи повз нього, вона зупинилася і прошепотіла так, щоб чули лише вони: — Це моє останнє попередження. Розважайся зі своїм звірятком. Але якщо на весіллі щось піде не так... якщо твої блискавки хоч на мить посміють чинити опір моєму льоду біля вівтаря — я особисто розповім твоєму батькові про цю схованку. Оріон швидко знайде застосування для твоєї художниці. 

Вона зробила крок до дверей, але перед самим виходом її погляд на секунду затримався на завішеному темному полотні мольберта. Лід у її очах зблиснув підозрою, але вона лише зневажливо пирхнула і вилетіла з кімнати. За дверима почулися її різкі накази гвардії зняти додатковий пост. Коли кроки свити затихли на сходах, Даріан миттєво опинився поруч із Лірою. Обоє важко дихали, наче щойно вийшли з кривавого бою.