Розділ 53

Важкі бронзові двері ритуальної зали зачинилися за їхніми спинами, відрізаючи старійшин та похмуре блакитне сяйво прадавніх кристалів. Вони опинилися у приватній галереї Білого Замку, де вздовж стін висіли важкі гобелени із зображенням перемог роду Вальденів, а в повітрі пахло сушеною хвоєю та дорогими смолами. Ізольда зробила кілька кроків углиб коридору і зупинилася, дозволяючи собі нарешті видихнути. Пекельний біль у скронях, викликаний утриманням філігранного крижаного контуру, поступово відступав, залишаючи по собі лише холодну, дзвінку порожнечу. Вона дістала шовкову хустку і поволі перев'язала поранену долоню, ховаючи останні сліди своєї зухвалої маніпуляції. 

Позаду неї лунали квапливі кроки. Брунгільда підійшла першою. З зазвичай непохитної, крижаної статуї герцогиня зараз перетворилася на жінку, чиї руки все ще дрібно тремтіли. Вона схопила Ізольду за плечі, змушуючи доньку повернутися до неї обличчям. Погляд Брунгільди палав темним, майже шаленим вогнем. 

— Ти збожеволіла... ти абсолютно збожеволіла, Ізольдо, — прошепотіла мати, гарячково оглядаючись на зачинені двері, ніби старійшини могли почути її крізь товщу скелі. — Я не знаю, якою чорною магією ти обдурила Чашу Пращурів. Я не знаю, як ти змогла провести старого Асґарда, але... духи Півночі не пробачають такого обману! 

— Мамо, припини, — холодно й спокійно перебила її Ізольда, скидаючи її руки зі своїх плечей і вирівнюючи комір сукні. — Духи Півночі мовчать уже сотні років. A Чаша показує лише те, що їй дозволяють побачити. Я зробила те, що було необхідно для нашого роду. Чи ти воліла б, аби мене перед усіма старійшинами оголосили зрадницею і з ганьбою вигнали з Білого Замку? 

Брунгільда застигла, важко дихаючи. Вона наблизила своє обличчя до доньки, і в її очах проступила рішучість змішана з гіркотою. 

— Тоді слухай мене уважно, — її голос впав до смертоносного шепоту. — Ти пройшла цей катувальний ритуал не для того, щоб тепер усе зіпсувати. Скоро ти станеш дружиною Даріана. Ти вдягнеш корону Ерни. Ніхто — чуєш мене, НІХТО — не повинен стати на твоєму шляху. Ні його нестабільні блискавки, ні його придворні примхи, ні будь-яка інша перешкода. Твій батько й я віддали роки, аби цей союз став можливим. Якщо Даріан спробує відштовхнути тебе чи повести свою гру — зламай його. Заморозь його гнів. Ти маєш зайняти трон поруч із ним, і ти маєш народити спадкоємця, у чиїх венах наша крига приборкає їхній вогонь. Це твій єдиний шанс. І ти не маєш права його втратити. 

— Брунгільдо, досить, — стриманим басом утрутився герцог Сигізмунд. 

Він підійшов повільно, випроставши високу, міцну постать. Сигізмунд завжди був втіленням суворої північної мудрості — на відміну від дружини, чий амбітний запал часом межував із фанатизмом, герцог звик прораховувати кожен крок на декілька ходів уперед. Він поклав важку, одягнену в шкіряну рукавичку долоню на плече дружини, м'яко відсторонюючи її від доньки, і подивився Ізольді прямо в очі. У його погляді не було страху, але не було й сліпого захвату. Там застигло глибоке, важке розуміння ціни, яку вони щойно сплатили. 

— Твоя мати права в одному, Ізольдо: вороття немає, — тихо промовив Сигізмунд. — Ти зробила свій вибір біля Чаші, і ти виконала це бездоганно. Твій розум — це найгостріша зброя Вальденів. Але не забувай, куди ти повертаєшся. Ерна — це не Білий Замок. Оріон Валлеріан — старий лис, який чує брехню за милю, а Даріан... Даріан більше не той хлопчисько, якого можна легко обвести навколо пальця. Його сила змінюється. 

Герцог на мить замовк, пильно вивчаючи обличчя доньки. 

— Не тисни на нього занадто сильно, Ізольдо, — продовжував батько стриманим, застерігаючим тоном. — Пряма атака лише змусить Валлеріанів воювати. Будь для нього кригою, яка не ламає, а підтримує. Твоя мета — не просто отримати корону через силу, а закріпити нашу владу так, щоб ніхто на Півдні не зміг її похитнути. Дій розумно, без зайвого ризику. 

Ізольда повільно схилила голову, виказуючи повагу батькові. 

— Я зрозуміла тебе, батьку, — рівним тоном відповіла вона. — Я не дам емоціям засліпити мене. Корона буде нашою. 

Вона востаннє озирнулася на темну галерею Білого Замку, відчуваючи, як холодний північний вітер за вікном кличе її назад на Південь.