Розділ 44

Цієї ночі палац Ерни нарешті затих, занурившись у важкий, тривожний сон, але в покоях спадкоємного принца світло не гасло до самого світанку. Даріан не спав. Проте вперше за довгі, виснажливі роки причиною його безсоння була не власна руйнівна магія. Його вени більше не випалювало їдким озоном, а легені не задихалися від синього грозового сказу — усередині грудей досі панувало те саме дивне, благословенне тепло, залишене золотими пальцями Ліри. 

Принц міряв кроками свою простору кімнату, відкидаючи ногою шматки спаленого мундира, які слуги ще не встигли прибрати. Його думки були повністю, безконтрольно зайняті дівчиною з Північної Вежі. Він намагався зрозуміти її. Скласти цей неможливий пазл, який суперечив усьому, чому його вчили з дитинства. 

— Як це можливо? — на емоціях говорив Даріан до себе, зупиняючись біля вікна і дивлячись на далеку, темну силуетну лінію Північної Вежі під холодним світлом двох місяців. — Батько особисто керував вояками під час Кривавої ночі. Його люди перевернули догори кожну плитку в замку Ейрісів. Вони випалювали камери, перевіряли родовідні книги, нищили немовлят у колисках... Кров Натхненниць мала бути стерта з лиця землі назавжди. І Оріон переконався, що джерело вирване з коренем. 

І все ж Ліра була тут. Жива. Справжня. Спочатку, коли гвардійці лише привели її, брудну, в лахмітті, здираючи нігті до крові об каміння, він вважав її просто божевільною. Однією з тих нещасних сиріт заколоту, які начиталися старих казок про втрачене золото і збожеволіли від горя. Ерна бачила сотні таких самозванок. Вони намагалися підробити магію за допомогою дешевих алхімічних порошків чи крадених амулетів, але перша ж перевірка перетворювала їх на попіл. 

Але Ліра... Ліра не могла бути самозванкою. 

Даріан згадав той момент, коли її долоні торкнулися його обличчя та грудей. Той дикий, первісний спалах помаранчево-золотого полум'я, яке не просто загасило його синю бурю, а лагідно переплелося з нею, створюючи ідеальний, майже божественний резонанс Творення. Ніяка алхімія, ніяка вкрадена магія не здатна на таке. Її сила була занадто великою, занадто чистою і глибокою. Вона керувала стародавніми просторовими контурами вежі так легко, наче замок був продовженням її власного тіла. Вона носила в собі суть Натхненниць — ту саму суть, яку його батько боявся і врешті-решт знищив. 

— Хто ж ти така, Ліро? — розмірковував Даріан уголос і стиснув кулаки, впершись лобом у холодне віконне скло. — Як твоя мати змогла сховати тебе від королівських мисливців? Які ще таємниці ховає твоя кров? 

Ці думки не давали йому спокою, розриваючи розум на шматки. Він відчував, як крізь невидимий ментальний зв’язок до нього долинає її слабке, але вже рівне дихання. Вона спала там, нагорі, загорнувшись у темно-зелений шовк її знівеченого народу, навіть не підозрюючи, що ворог, якого вона поклялася зненавидіти, зараз ловить кожну вібрацію її душі. Даріан заплющив очі. Він знав, що грає з вогнем. Що більше він дізнавався про неї, то сильніше руйнувалася та стіна жорстокості, яку Оріон роками вибудовував у його серці. Принц розумів: Ліра — це не просто ключ до його порятунку. Вона була живою загадкою минулого, і він був готовий спалити всю Ерну, аби лише дізнатися правильну відповідь.