Розділ 42

Коли Даріан переступив поріг Північної Вежі, ніч уже повністю вступила у свої права, зафарбувавши стрільчасті вікна в глибокий ультрамарин. Ліра не спала. Вона стояла біля підвіконня, загорнувшись у нову темно-зелену сукню, і нервово перебирала пальцями стебла сухої трави, яку знайшла в ніші. Поява принца миттєво змінила атмосферу в кімнаті. Очікувана, густа напруга після їхнього поцілунку та її різкого відступу досі висіла в повітрі, мов невидима грозова хмара. Обоє на мить застигли, дивлячись одне на одного. Спогад про смак озону та гарячого золота на губах змусив Ліру відвернутися, а Даріана — кашлянути, прочищаючи горло. Проте обставини були сильнішими за ніяковість. 

Даріан зачинив двері й підійшов до столу, скидаючи важкі шкіряні рукавиці. 

— Родерік погодився, — коротко промовив він, і в його голосі знову з'явилися залізні нотки військового командира. — Він ризикне. Тепер усе залежить виключно від нас. У нас є дві доби до повернення Ізольди. 

Ліра глибоко вдихнула, змушуючи себе залишити підвіконня та підійти ближче. Ментальний контур, що зв'язував їхні розуми, слабко завібрував, передаючи принцу її зосередженість та залишки страху. 

— Добре, — тихо відповіла вона, зупиняючись по інший бік столу. — Родерік має лід, і його серце прагне Ізольди, але стародавній вівтар Ерни налаштований на твою родову лінію, Валлеріане. Камінь дізнається про підміну в ту ж секунду, як перша крапля його крові торкнеться ритуальної чаші. Почнеться відторгнення. 

— Ти казала, що твоя магія здатна обдурити камінь, — Даріан пильно подивився на неї і уперся долонями в дубову стільницю. 

— Здатна. — Ліра дістала з кишені сукні невеликий срібний ніж, який Даріан залишив їй разом із їжею. — Моя кров може виступити як провідник, своєрідний ілюзорний фільтр. Я маю взяти зразок твоєї крові, змішати її зі своєю магією та кров'ю Родеріка, щоб створити спільний контур. Коли ти проллєш його кров на вівтар, камінь спочатку натрапить на мою магічну ілюзію — він відчує твій рід, пропустить силу далі, і лише тоді союз зафіксується. 

Даріан не вагаючись протягнув руку вперед і витягнув долоню тильною стороною догори. 

— Роби, що необхідно. 

Ліра підійшла впритул. Її серце прискорило хід, і через ментальний зв'язок Даріан відчув цей трепет. Вона обережно взяла його за пальці. Її долоні, уже очищені від бруду, знову були м'якими. Кінчиком срібного леза вона зробила швидкий, акуратний надріз на його долоні. Королівська кров — густа, темна, з ледве помітними синіми іскрами всередині — виступила на поверхню. Потім Ліра, не кліпнувши оком, провела лезом по власній долоні. Простір навколо них наче застиг, коли вона зважилася на цей крок. Вона міцно притисла свою порізану, закривавлену долоню до долоні Даріана, переплітаючи їхні пальці в тісний, непорушний замок. Шкіра до шкіри, рана до рани. 

Дівчина глибоко вдихнула і заплющила очі, вивільняючи з якнайглибших, потаємних куточків свого виснаженого джерела помаранчево-золоте полум'я Натхненниці. Прадавня магія гарячою хвилею хлинула крізь відкриті порізи. Ліра відчула, як її чиста сила змішується з його темним даром на якомусь іншому рівні. 

Даріан тихо видихнув через щільно стиснуті зуби, коли його тіло знову прошило диким, майже нестерпним теплом. Перед його мисленим поглядом, у повній темряві свідомості, раптово спалахнули тисячі золотих ниток. Вони гарячково, слухняно обплітали кожну шалену синю іскру його роду, немов жива сітка. Магія Ліри діяла тонко: вона впліталася в саму структуру його сили, назавжди запам'ятовуючи її, кожну небезпечну вібрацію та кожен смертоносний імпульс, створюючи магічний фільтр. Ліра важко дихала, її лоб покрився дрібними краплями поту. Це було боляче — її власне джерело буквально виверталося, створюючи ілюзорну матрицю. Нарешті вона різко розімкнула руки. На долоні, прямо посеред порізу, тепер мерехтів дивний, синьо-золотий згусток світла, схожий на рідкий камінь. 

— Перша частина... готова, — прошепотіла вона, ледь утримуючись на ногах. Даріан вчасно підхопив її під лікоть, не даючи впасти. — Я запечатала зразок твоєї сили в собі. Завтра вночі ти маєш таємно привести сюди Родеріка. Мені потрібна буде його кров, щоб завершити створення. 

Даріан дивився на свою долоню, де рана під впливом її золотого пилу вже почала затягуватися, залишаючи лише тонку рожеву лінію. Він перевів погляд на Ліру — виснажену, але таку відчайдушну у своєму прагненні вирватися на волю. Ніяковість зникла, поступившись місцем глибокій, мовчазній повазі до партнера по зброї.