Розділ 41

Ритмічний стукіт коліс королівської карети по мерзлій землі відгукувався в голові Ізольди важким, пульсуючим болем. Столиця залишалася далеко позаду, схована за пеленою ранкового туману, але гнів, який палав у грудях північної принцеси, був здатний спалити цей туман дощенту. Вона сиділа на шовкових подушках, гордо випрямивши спину. Вікна карети вже покрилися витонченим інеєм — її магія виривалася назовні всупереч волі, реагуючи на внутрішній шторм. Ізольда ніколи не дозволяла емоціям брати гору, але зараз її холодний розрахунок тріщав по швах від люті на Даріана Валлеріана. 

“Як він смів? Як цей пихатий принц посмів зазирнути за завісу моїх таємниць?” — пальці Ізольди, обтягнуті тонкими шкіряними рукавичками, стиснулися на підлокітнику так міцно, що дерево жалібно рипнуло. Усе її життя було партією в шахи, де вона завжди прораховувала кроки наперед. Шлюб із Даріаном мав стати тим союзом, який захистить Північ, дасть їй статус і дозволить тримати ворогів на відстані. Родерік... Родерік був її слабкістю, таємним прихистком. І тепер Даріан тримав цю слабкість у своїх руках. 

Ізольду огортав відчай. Вона не боялася за себе. Вона боялася за Родеріка. Король Оріон без вагань стратить капітана варти, якщо дізнається про зраду. А Даріан... Даріан вигнав її зі столиці, як спійману на гарячому злодійку, залишивши Родеріка там, у лігві ворога. Проте відчай не міг довго панувати в розумі спадкоємиці Півночі. Вона заплющила очі, роблячи глибокий вдих, змушуючи емоції замерзнути, перетворитися на твердий, непробивний лід. Даріан не виказав їх одразу. Цей факт голкою засів у голові Ізольди, змушуючи її розум шукати зачіпки. Якби принц хотів її повного знищення, варта схопила б їх із Родеріком прямо там, зганьбивши перед усім двором і підписавши обом смертний вирок. Але він цього не зробив. 

Натомість Валлеріан зажадав її негайного від'їзду. Навіщо? Навіщо відсилати її на світанку, залишаючи капітана варти в столиці? Ізольда гарячково зважувала варіанти, і кожен із них віддавав гіркотою. Можливо, Даріан проявив дивну милість і вирішив прибрати її з-під удару перед тим, як розправитися з її коханцем? Або ж усе набагато цинічніше — він хотів ізолювати Родеріка, позбавити його підтримки й маніпулювати ним, тримаючи на зашморгу страху за її життя? І головне — вівтар Оріона. Весілля все одно має відбутися через три дні, і Даріан не скасував його, не побіг зі скаргами до батька-короля. Це не вкладалося в жодні рамки звичної помсти. Отже, у принца є свій, прихований і надзвичайно вагомий мотив мовчати. Він веде власну гру, де вона і Родерік лише фігури. І від цього усвідомлення крижаний відчай Ізольди повільно, але впевнено переростав у смертоносну рішучість. 

— Ти думаєш, що зламав мене, Валлеріане? — прошепотіла вона в порожнечу карети, і її дихання вирвалося густою парою. — Ти думаєш, що змусиш мене благати? Ні. Ніколи цього не буде! 

Її мозок гарячково шукав вихід. Якщо Даріан спробує використати Родеріка як заручника під час ритуалу, щоб підкорити її волю, вона знайде спосіб отруїти його магію прямо біля вівтаря. Магічний резонанс стародавнього каменю — небезпечна іграшка. Ізольда знала ритуали своєї крові краще за будь-якого південного мага. Вона була готова ризикнути всім, навіть власним життям, але не дозволить зробити з себе покірну ляльку. Карета хитнулася, повертаючи на північний тракт. Попереду були три дні невідомості й катувань власними думками. Ізольда подивилася на свої руки, навколо яких кружляли дрібні крижані сніжинки. 

Вона повернеться на це весілля. Вона одягне білу сукню, яка більше нагадуватиме саван. Але якщо Даріан Валлеріан вирішив, що став господарем її долі — він жорстоко помиляється. Пастка, яку він розставив, могла легко захлопнутися на його власній шиї.