Розділ 40

Ізольда поїхала, як і обіцяла на світанку, після того як Даріан застукав її з коханцем. Проте лорд, капітан північної варти, якого Даріан тепер знав під іменем Родерік, залишився в столиці. Офіційно — як голова ар’єргарду, що мав координувати прибуття решти північних лордів на весілля. Неофіційно — він не міг залишити Ерну, поки тут залишалася небезпека для його леді. Даріан вистежив його ближче до вечора в занедбаному крилі старих казарм, де зазвичай тренувалися іноземні найманці. Зараз там було порожньо й темно. 

Коли Родерік завершував огляд зброї в напівпідвальному приміщенні, важкі залізні двері за його спиною з глухим звуком зачинилися. З тіні колон повільно вийшов Даріан. Родерік зреагував миттєво, мов загнаний вовк. Зі свистом вихопивши з піхов свій довгий меч, він виставив його вперед. Лезо вмить покрилося товстим шаром бойового інею, а повітря навколо за секунду захололо. 

— Ваша високосте.... Принце Даріан... — процідив Родерік, його дихання виривалося парою, а пальці на руків'ї тремтіли від люті й напруги. — Прийшов завершити розпочате? Якщо думаєш, що я дам затягнути зашморг на своїй шиї без бою — ти помиляєшся. 

Даріан навіть не поворухнувся. Він не торкнувся ефеса власного меча. З його пальців не зірвалася жодна синя блискавка. Завдяки Лірі його магія була настільки спокійною, що Родерік мимоволі насупився, збитий з пантелику такою поведінкою ворога. 

— Опусти меч, Родеріку, — спокійно, майже ліниво промовив Даріан, роблячи крок уперед. — Якби я хотів твоєї смерті, твоя голова вже прикрашала б південні мури, а Оріон особисто випалював би твій рід на півночі. Я прийшов запропонувати угоду. Ти допомагаєш мені — я допомагаю тобі. І повір, Родеріку, обом нам вигідно не змарнувати цю можливість. 

Північний лорд не опустив зброї, але його погляд став настороженим. 

— Я знаю, що ти кохаєш її, — Даріан зупинився за три кроки від вістря меча. — І я знаю, що вона кохає тебе. А ще я знаю, що ти можеш зайняти моє місце біля шлюбного вівтаря. 

Родерік застиг. Меч у його руках ледь помітно здригнувся, а з леза злетіло кілька крижаних крихт. На його обличчі відобразився такий глибокий шок, наче принц щойно заговорив мовою мертвих. 

— Ти збожеволів, Валлеріане, — прошепотів Родерік, підозріло звужуючи очі. — Це якась витончена кара? Хочеш змусити мене зізнатися у зраді перед королем? Заміна нареченого на королівському вівтарі неможлива. Будь-яка фальш і магічний резонанс знищить усіх у радіусі ста кроків. 

— Ритуал руйнує фальш, це правда, — Даріан хижо посміхнувся. — Але щире кохання двох північних магів, чий лід прагне злиття — це не фальш для стародавньої магії. Вівтар вимагає крові та клятв. Король Оріон чекає, що камінь прийме союз грози та льоду. Але що, як у вирішальний момент камінь отримає щось набагато сильніше? Союз льоду і льоду, скріплений справжньою, а не примусовою обітницею. 

Даріан підійшов ближче, ігноруючи виставлене лезо, і почав швидко, детально викладати план:  

— Протягом трьох днів, поки Ізольда відсутня, моя людина у вежі налаштує нашу кров на вівтарний камінь. На початку церемонії, коли в залі буде напівтемрява і почнеться обмін клятвами, я відступлю в тінь. Моя магія створить ілюзію грозового туману. Мені потрібна лише твоя кров, щоб я міг непомітно вилити її на вівтар. Він прийме твою жертву, бо твоє серце не чинитиме опору її силі. Магічний купол закриється, шлюб зафіксується, і мій батько більше нічого не зможе зробити. Оріон отримає свій союз, але владикою Півночі станеш ти, а не я. 

Родерік слухав це, і його дихання ставало дедалі важчим. Меч повільно опустився, впершись вістрям у кам'яну підлогу. План принца був божевільним, смертельно небезпечним, але... бездоганним. Це був єдиний, примарний шанс врятувати Ізольду від політичного рабства, врятувати її від шлюбу з чоловіком, якого вона зневажала, і, головне, нарешті бути з нею відкрито, захищеним стародавнім законом вівтаря, який навіть король Оріон не наважиться порушити. Північний лорд мовчав кілька довгих хвилин, зважуючи кожне слово Даріана. Вівтарний камінь імперії не прощав помилок, але перспектива все життя дивитися, як Ізольда згасає в руках Валлеріана, була гіршою за смерть. 

— Ти пропонуєш мені корону і жінку, яку я кохаю більше за життя, — тихо сказав Родерік, піднімаючи погляд на принца. Холод навколо нього згас, поступаючись місцем залізній рішучості. — Але натомість ти отримуєш свободу і чисті руки. Це занадто щедрий дарунок. 

— Я отримую своє життя, Родеріку. Мій вогонь уб'є мене, якщо я одружуся з нею, — відрізав Даріан. 

Родерік повільно сховав меч у піхви. Він зробив крок назустріч принцу, і між ними залягла важка, чоловіча напруга. 

— Я згоден, — залізно вимовив капітан варти, але його погляд став гострим, як крижаний осколок. — Ми зробимо це. Але слухай мене уважно, Валлеріане: якщо контур не спрацює, вівтар вибухне і Ізольда постраждає — я знайду тебе, де б ти не ховався. І я особисто вб'ю тебе, принце. Повільно і без жалю. 

Даріан лише коротко, хижо кивнув, приймаючи умову. 

— Домовилися. Наступні два дні ти маєш бути ідеальним капітаном варти, який нічого не підозрює. Я подам сигнал, коли мені знадобиться твоя кров. 

Він розвернувся і вийшов із казарм, залишаючи Родеріка в темряві. Перша частина пастки закрилася. Тепер Даріан мав повернутися до Північної Вежі, де Ліра вже чекала, щоб почати спільне налаштування їхнього ментального зв'язку для майбутнього обману вівтаря.