Розділ 39

Коли Ліра розплющила очі, сонце ще не зійшло, і кімнату заливало сіре передсвітанкове марево. Даріан уже був тут. Він стояв біля важкого дубового столу, на якому акуратно розкладав принесені речі. Помітивши, що вона прокинулася, принц відступив на крок, даючи їй простір. 

— Тобі потрібні сили, Ліро, — тихо сказав він. — Твоє джерело нестабільне, а попереду в нас занадто багато роботи. 

На столі стояв срібний таріль із гарячим, ситним бульйоном, запеченим м'ясом і свіжим білим хлібом — зовсім не та тюремна пайка, яку їй приносили раніше. Але справжнім здивуванням для дівчини став одяг, що лежав поруч. Це не була пишна, обважнена корсетами сукня ернійських аристократок. Даріан приніс вбрання глибокого темно-зеленого кольору з м'якої, цупкої тканини, що вільно спадало до підлоги і не сковувало рухів. На комірі та широких рукавах красувався витончений срібний гаптований орнамент у вигляді сплетеного коріння — традиційний мотив її власного народу. Ліра здивовано підвела голову, торкаючись пальцями прохолодної тканини. 

— Звідки це? — її голос усе ще звучав хрипко. — Твій батько випалив усе, що належало Ейрісам. 

— Не все, — Даріан гірко посміхнувся, сховавши руки в кишені простого дорожнього плаща, який одягнув замість розірваного мундира. — У таємних сховищах мого крила збереглися деякі конфісковані речі. Батько тримав їх як трофеї, а я... я просто забрав це.  

Він кинув на неї короткий погляд. 

— Ейрісів більше немає. Немає кому носити це вбрання. А тобі воно ще може знадобитися. Перевдягайся і їж. 

Коли за годину Даріан повернувся, Ліра вже закінчила сніданок. У новій сукні, з чистим, розчесаним волоссям вона знову виглядала незламною господаркою цієї вежі. Проте її обличчя було зосередженим, а пальці нервово вистукували дріб по стільниці. Весь цей час, поки вона відновлювала сили, її розум гарячково шукав вихід. 

— Я думала про слова твого батька, — без прелюдій почала Ліра, як тільки принц підійшов ближче. — Вибух вівтаря та випалені мізки — це ефектно. Але якщо ми просто знищимо камінь, то загинемо або покалічимося самі. Нам потрібен не вибух. Нам потрібне дещо інше. 

Даріан зацікавлено звузив очі, сідаючи на край столу навпроти неї. 

— Поясни. 

— Вівтар вимагає двох речей: крові та обміну магічними клятвами, — Ліра піднялася і почала ходити кімнатою, її зелена сукня тихо шурхотіла по мармуру. — Якщо під час обряду твоя гроза зустріне її лід, вони почнуть війну. Але що, як її лід зустріне...щось інше? Твій батько сказав, що ритуал руйнує фальш. Але щире кохання — це не фальш. Якщо замість тебе біля вівтаря стоятиме людина, чия магія і серце будуть повністю належати Ізольді, вівтар прийме цю клятву. Магічний союз відбудеться, імперія отримає свій замок, але ти... ти залишишся вільним. 

Вона зупинилася прямо перед Даріаном, дивлячись на нього впритул. 

— Але для цього нам потрібен хтось, хто витримає її характер. 

На губах Даріана повільно розквітла хижа, майже захоплена посмішка. Ментальний зв'язок між ними на мить спалахнув яскравим іскрінням — він оцінив усю геніальність і зухвалість її задуму. 

— Я знаю таку людину, — тихо сказав принц, і його очі небезпечно зблиснули синявою. — Є один лорд, я бачив їх у Зимовому саду. Він піде на це, Ліро. Він любить її настільки, що готовий розірвати вівтар голими руками, аби вона не дісталася мені. 

— Тоді в нас з'явився третій гравець, — Ліра вперше за весь час сама підійшла ближче і поклала долоню на його плече. Через тканину плаща Даріан знову відчув те благословенне, чисте тепло, яке остаточно заспокоїло залишки його грози. — Ізольда думає, що їде на північ готуватися до весілля. Вона навіть не підозрює, що її коханий повернеться сюди і йому дадуть готовий план її викрадення... прямо з-під вівтаря. 

Даріан накрив її руку своєю долонею, міцно стискаючи пальці. Маски були скинуті, фігури розставлені. Протягом наступних трьох днів, поки Ерна спала у передчутті свята, у напівтемряві Північної Вежі принц і бранка почали покроково розписувати сценарій найгучнішого і найнебезпечнішого перевороту в історії імперії Валлеріанів.