Розділ 35

Даріан зачинив двері Північної Вежі, відчуваючи, як уперше за довгі місяці зашморг на його шиї трохи послабшав. Ліра погодилася. Тепер вона була не просто полонянкою, а його таємною зброєю. Але щоб їхній шалений план мав бодай якийсь шанс на успіх, принцу потрібен був час і, головне, простір для маневру. Ізольда зі своїми шпигунами та слідопитами ставала смертельною загрозою, яку терміново належало усунути з палацу хоча б на кілька днів. Його план був простим і логічним: відіслати наречену назад до її родинного маєтку під приводом традиційного північного обряду підготовки до шлюбу. Два-три дні в дорозі та зборах весільного приданого — цього було б цілком достатньо, щоб вони з Лірою встигли стабілізувати свій ментальний зв'язок. 

Принц упевнено крокував західним крилом палацу, прямуючи до покоїв кузини. Наближалася північ і коридори вже порожніли, за винятком поодиноких гвардійців на постах. Проте біля дверей Ізольди її особистої варти чомусь не опинилося. Це було дивно, зазвичай воїни охороняли свою леді, мов зіницю ока. Даріан насупився. Він пройшов далі, повз парадні двері, до заскленої оранжереї, де Ізольда любила проводити нічні години серед екзотичних квітів, покритих її власною памороззю. Штовхнувши приховані бічні двері, замасковані під гобелен, Даріан зробив крок у прохолодну напівтемряву оранжереї й миттєво застиг. Повітря тут іскрилося від надлишку крижаної магії, а з глибини густих заростей білих троянд долинав приглушений шепіт і переривчастий подих. 

Принц беззвучно, мов хижак на полюванні, рушив на звук. Обережно відвівши вбік важку гілку розлогого куща, він завмер. Перед його очима відкрилася сцена, яка змусила б будь-якого обманутого нареченого схопитися за меч, а Даріана лише хижо, тріумфально посміхнутися. 

Посеред невеликої круглої галявини, притиснувшись спиною до крижаної статуї, стояла Ізольда. Її розкішна парчева сукня була безладно розстебнута на плечах, а біляве волосся, зазвичай зібране в ідеальну королівську зачіску, розсипалося по спині чоловіка, який палко цілував її шию. Цим коханцем був не хто інший, як той самий молодий північний лорд із її особистої свити. Його руки безцеремонно стискали її талію, а магія льоду обох коханців спліталася в єдиний мерехтливий туман, що огортав їхні тіла. 

Даріан навмисно зробив крок уперед, і під його чоботом із гучним тріском зламалася суха гілка. Коханці відсахнулися один від одного миттєво. Лорд за секунду закрив Ізольду своїм тілом, а його рука лягла на руків’я кинджала. Очі палали диким звірячим страхом і готовністю вмерти за свою леді. Ізольда ж, судорожно натягуючи шовк сукні на оголені плечі, зблідла так, що стала схожою на снігову примару. Але вже за мить її переляк змінився звичною гордістю. 

— Даріане... — просичала вона, виходячи з-за спини свого коханця. Її погляд випускав справжні крижані голки. — Я бачу, шляхетність остаточно залишила тебе, якщо ти вештаєшся приватними садами, мов брудний злодій. 

— Злодій? Ну що ти, кузино, — Даріан спокійно вийшов на світло місяців, заклавши руки за спину. Його обличчя залишалося маскою абсолютного спокою, хоча всередині все співало від усвідомлення того, який козир сам ішов йому до рук. — Я просто прийшов обговорити наше майбутнє весілля. Але, схоже, ти вже знайшла собі розвагу на цих п'ять днів. 

Північний маг зробив крок назустріч принцу, але Ізольда різко зупинила його рухом руки. 

— Чого ти хочеш? — виплюнула вона, дивлячись на нього з люттю. — Побіжиш скаржитися королю Оріону? Думаєш, це щось змінить? Наш шлюб — це політичний союз, Даріане. Твоєму батькові плювати, з ким я сплю, поки північні землі підкоряються короні, а мій лід стримує твою скажену кров! 

— Мій батько справді прагне лише влади, — погодився Даріан, і його голос став тихішим, набуваючи залізних, небезпечних ноток. — Але він також неймовірно гордий. І якщо перед усім двором, перед усіма лордами вищих домів спалахне скандал, що наречена спадкоємного принца ділить ліжко з лордом прямо в королівському саду... Оріон знищить і тебе, і твій рід просто за те, що ви посміли виставити Валлеріанів посміховиськом. Твій коханий не доживе до світанку, Ізольдо. Його голову приб'ють до брами палацу ще до того, як зійде сонце. 

Ці слова влучили в ціль. Лорд помітно напружився, а в очах Ізольди вперше з'явився справжній, живий жах за життя чоловіка, якого вона тримала за руку. Вона зрозуміла, що Даріан не блефує. 

— Ти монстр... — тихо прошепотіла вона, плюючись отрутою. — Справжній нащадок свого батька. Що тобі потрібно, принце? Кажи свої умови. 

Даріан задоволено кивнув. 

— Завтра на світанку ти і вся твоя свита залишаєте Ерну. Ви повертаєтеся до свого родинного маєтку на півночі. Офіційно — ти маєш спокійно підготуватися до весілля, зібрати придане, привезти родові реліквії та пройти традиційні обряди очищення під наглядом своїх жерців. Ти повернешся в столицю рівно через три дні. Доти — я не хочу бачити ні тебе, ні твоїх шпигунів біля мурів цього палацу. 

Ізольда важко дихала, її пальці так сильно стислися на тканині сукні, що парча затріщала. 

— Три дні... — процідила вона крізь зуби, пропалюючи його поглядом. — Добре. Ми поїдемо. Але не думай, що ти переміг, Даріане. Я повернуся. І біля вівтаря я вип'ю твою магію до останньої краплі, щоб ти пам'ятав цей шантаж до кінця своїх днів. 

— Домовилися, кузино, — холодно відрізав принц. 

Він розвернувся і, не чекаючи, спокійним, розміреним кроком залишив оранжерею. Його серце билося рівно. Ізольда була усунута з дошки на цілих три дні, а це означало, що перший етап їхнього з Лірою плану спрацював бездоганно. Тепер залишалося найважче. Даріан попрямував углиб королівського крила, туди, де за зачиненими дверима сидів його батько. Прийшов час для серйозної, небезпечної розмови з королем Оріоном, яка мала остаточно затвердити правила цієї смертельної гри.