Розділ 32

Король Оріон зробив крок до самого краю помосту. Його важкий погляд пройшовся по затихлій залі, і коли він заговорив, його голос, підсилений магією, змусив затремтіти кришталеві підвіски на люстрах. 

— Лорди та леді Ерни! Наша імперія стоїть на порозі нової ери. Вогонь північного заколоту майже придушений моїм сином, але справжня міцність держави гартується тут, у серці столиці. Магічний союз не може чекати. Жерці завершили обряди очищення вівтаря. Тому я оголошую свою волю: весілля принца Даріана та леді Ізольди відбудеться через п'ять днів! 

Зала на мить заніміла, а потім вибухнула шаленими аплодисментами, вітальними вигуками та брязкотом піднятих кубків. П'ять днів. Навіть для поспішного шлюбу це було диким, майже панічним рішенням. Даріан відчував, як сотні очей упилися в його обличчя, чекаючи бодай найменшого прояву його знаменитої люті. Він змусив себе повільно, ледве помітно кивнути, погоджуючись із волею короля. Оріон задоволено засміявся, ляснувши сина по плечу, але Даріан заледве чув цей сміх. 

Ментальний контур між ним та Лірою в цю секунду став настільки гарячим, що повітря перед очима принца пішло розпливчастими хвилями, як над розпеченим камінням. Коли Оріон назвав новий термін, Ліра у своїй вежі так сильно стиснула кулаки, що цей спалах чистого, концентрованого переляку та гніву обпалив розум Даріана. Він чув її швидкий, уривчастий подих прямо у голові, і цей зв'язок вимагав стільки сил, що світ навколо почав втрачати чіткість. Слуги, лорди, вигуки — все перетворилося на глухий, далекий шум. Поки гості юрмилися навколо помосту, піднімаючи келихи за здоров'я майбутніх молодят, Ізольда остаточно переконалася: за незворушною маскою її нареченого ховається катастрофа. Його погляд був спрямований у порожнечу, а шкіра залишалася дивно прохолодною, попри те, що король щойно оголосив про найважливішу подію його життя. Лід всередині неї вимагав відповідей. 

Вона витонченим рухом відступила в тінь важкої оксамитової портьєри, вдаючи, що хоче випити ковток вина. До неї миттєво наблизився високий, сухорлявий чоловік у темно-сірому плащі — капітан її особистої варти, магічний слідопит, який прибув із нею з Півночі. 

— Міледі? — ледь чутно прошепотів він. 

— Перевірте Північну Вежу, — так само тихо, губами, наказала Ізольда, продовжуючи дивитися на Даріана крізь щілину в тканині. — Останні три дні гвардійці принца занадто часто крутилися біля її мурів. Його власні мисливські пси кружляли там сьогодні вранці. Даріан щось ховає в тих руїнах. Знайди це. 

Слідопит мовчки кивнув і розчинився в натовпі гостей, непомітно залишаючи бальну залу. Шлях до Північної Вежі через підземні галереї зайняв у північного мага не більше десяти хвилин. Він рухався як тінь, покриваючи свої кроки тонким шаром інею, що приглушував звуки. Коли він піднявся крутими гвинтовими сходами до важких дубових дверей, його пальці витягнулися вперед, випускаючи тонкі крижані голки — магічні щупи, здатні відчути чуже дихання, тепло тіла чи пульсацію крові за перешкодою. 

Капітан Ізольди був професіоналом і чудово розумів, із чим має справу. Він знав, що будь-який необережний рух чи магічний сплеск може зачепити ту силу, яка вивільнилася з принца Даріана напередодні. Ізольда попередила: один хибний крок і закладений Даріаном магічний контур просто здетонує, рознісши пів вежі та піднявши на ноги всю королівську варту. Тому слідопит діяв зі філігранною точністю. Він провів довгими, вкритими інеєм пальцями, нащупуючи тонкі, мов павутинка, сині нитки магії Даріана. Випустивши мікроскопічні крижані голки, він обережно заморозив магічний детонатор принца, тимчасово присипляючи його імпульс. Впевнений у тому, що пастка нейтралізована, він різко штовхнув важкі дубові двері, тримаючи напоготові меч. Але кімната була абсолютно порожньою. Слідопит запізнився. Його прорахунок був логічним, але фатальним: він шукав людину за звичайними законами фізичного світу, тоді як Північна Вежа підкорялася іншим, вищим правилам.  

Стародавня вежа, збудована поколіннями Натхненниць, ожила. Прокинувшись від недавнього дотику Даріана, прадавній дар Ліри знову злився в єдине ціле з цими стінами, пробуджуючи сплячі захисні контури. Вежа відгукнулася на німий заклик про допомогу: простір навколо дівчини викривився, і замок просто сховав свою бранку в таємній просторовій кишені — глибокій, недосяжній ніші, надійно захованій за ілюзорною стіною монолітного мармуру. 

Навіть очевидні докази її перебування тут зникли в одну мить. Свіжі, яскраві сліди криваво-червоного пігменту, яким вона в гніві бруднила стіни, затягнулися щільним шаром старої, сірої магії ілюзій, яку вежа виставила як непробивний щит. Маг ретельно оглянув кожен куток, торкнувся запилених меблів, але тут не було нікого. Лише вітер гудів у вікнах. Здогадавшись, що підозри леді виявилися помилковими, слідопит так само тихо зачинив двері і рушив назад, щоб доповісти, що вежа пустує. Він не знав, що як тільки звук його кроків затих на сходах, важка кам'яна стіна біля вікна знову завібрувала. Ілюзія спала. Ліра безсило впала на коліна прямо на холодну підлогу, важко ловлячи ротом повітря. Її пальці знову були вимазані в червону фарбу, а серце калатало десь у горлі. 

Через ментальний зв'язок вона відчула, як Даріан там, у галасливій залі, нарешті зробив глибокий, полегшений видих. Небезпека минула. Але зашморг на їхніх шиях затягнувся ще сильніше — у них залишалося всього п'ять днів.