Розділ 30

Ніч перед балом накрила Ерну важким, беззоряним покривалом. Палац не спав: у південному крилі гвардійці вже збирали зброю для огляду, слуги вичищали килими, а шпигуни нишпорили галереями, готуючи периметр безпеки. Даріан розумів: часу більше немає. Спроба виставити біля Північної Вежі власну варту відразу викриє його. Будь-який наказ про захист закинутої будівлі викличе в Оріона та Ізольди підозру, і тоді обшук стане неминучим. Сховати Ліру було неможливо. 

Отже, її треба було зробити недоторканною. 

Принц рухався таємним коридором у повній темряві. У його голові визрів план — безумний, ризикований, але єдиний, здатний зупинити нишпорок. Він знав, чого найбільше боїться двір і сам король: некерованого, смертоносного вибуху грозової магії спадкоємця. 

Опинившись біля підніжжя Північної Вежі, у вузькому кам'яному переході, де перетиналися гвинтові сходи, Даріан зупинився. Його пальці затремтіли. На мить у грудях спалахнув страх, бо, щоб зіграти цю роль, йому довелося витягнути з глибини душі давній, накопичений біль. Він випустив свою магію на волю. Сині блискавки з диким тріском рвонули з його долонь, впиваючись у старий мармур стін. Повітря розпеклося за секунду. Даріан загарчав від болю, навмисно дозволяючи грозі випалити кілька прольотів на сходах. Камінь тріскався, плавився й чорнів. Синій вогонь прошив дверні отвори, розриваючи дерев'яні засуви нижніх ярусів і залишаючи на стінах глибокі, випалені жили, що продовжували світитися й пульсувати лиховісним сяйвом. Гуркіт, схожий на удар грому в зачиненому просторі, струсонув усе північне крило замку. 

За кілька хвилин до переходу з оголеними мечами та магічними смолоскипами вбіг капітан королівської гвардії, а за ним кілька переляканих слуг. Приглушений гамір донісся й з боку галерей, звідки вже поспішала Ізольда. Вони застигли на порозі. Повітря в переході було настільки просочене електрикою, що у гвардійців волосся встало дибом, а залізні обладунки почали боляче бити струмом при кожному русі. Посеред цього хаосу стояв Даріан. Його сорочка була обгоріла на плечі, обличчя вкривала сажа, а в очах палало штучно викликане синє полум'я. Він важко дихав, спираючись на оплавлену кам'яну балюстраду. 

— Ваша Високосте! — крикнув капітан, зупиняючись за десять кроків і не наважуючись підійти ближче. — Що сталося?! 

— Назад! — заричав Даріан. Він випростався, важко дихаючи, і кинув на гвардійців божевільний погляд. — Моя магія пробила захист! Я ледве втримав її, щоб не випалити південне крило! 

На шум у коридорі з'явилася Ізольда. Вона зупинилася поруч із капітаном, звузивши свої очі. Вона повільно зняла рукавичку, намагаючись простягнути магічний імпульс льоду, щоб перевірити простір, але як тільки її холод торкнувся випаленого повітря, залишковий синій заряд Даріана здетонував із гучним тріском, вибивши іскри з кам'яної підлоги. Вона різко відсмикнула руку, скривившись. 

— Вежа нестабільна, — процідив Даріан, дивлячись прямо в очі нареченій. — Простір просочений моїм прокляттям. Якщо хтось із ваших людей ступить на ці сходи — залишкова гроза розірве його на шматки за секунду. 

— Ми повинні негайно відправити туди обшук і чистильників магії! — зажадав капітан. 

— Жодних чистильників! — відрізав Даріан, ступивши крок уперед, і від його чобота по підлозі побігли сині іскри. — Ви хочете, щоб перед суботнім балом завалилася половина замку?! Вежа закрита! Повний магічний карантин! Я сам запечатаю ці сходи. Жодна жива душа не підійде сюди, поки я не стабілізую все після балу. Зараз на це просто немає часу! Це наказ спадкоємця! 

Ізольда мовчала. Вона дивилася на випалені жили на стінах, на дим, що піднімався гвинтовими сходами вгору, і на дикий, розлючений вираз обличчя принца. Вона бачила руйнування і небезпеку.  

— Якщо це твоє рішення, Даріане, — мовила вона, опускаючи руку, — то нехай буде так. Але якщо твоя гроза вирветься під час балу... король не залишить це просто так. 

Вона розвернулася й пішла, несучи з собою свій мороз. Капітан гвардії, переляканий загрозою вибуху, негайно наказав виставити огороджувальні ланцюги біля самого входу в коридор, заборонивши слугам і варті навіть наближатися до проклятої вежі. Коли гуркіт і крики внизу вщухли, Даріан повільно піднявся гвинтовими сходами на самий верх. Його кроки були важкими. Виклик штучного вибуху виснажив його, але результат був досягнутий: Північна Вежа перетворилася на зону смерті для всього палацу. Сюди більше ніхто не поткнеться. 

Важкий засув на верхівці вежі скреготнув. Даріан відчинив двері й ступив до кімнати. 

Ліра стояла біля стіни. У її руках був затиснутий уламок заліза, а очі горіли диким, вогнем. Вона чула вибух, чула гуркіт і чекала, що за дверима з'являться кати Оріона. Але в кімнату зайшов лише він — заплямований сажею, у розірваній сорочці, виснажений, але з абсолютно чистим, спокійним поглядом. 

— Що... що це було? — прошепотіла вона, не опускаючи уламок. — Що ти зробив? 

Даріан зачинив двері й знесилено прислонився спиною до дубової стулки. На його губах з'явилася слабка, ледь помітна посмішка. 

— Я просто зробив це місце занадто небезпечним для їхніх шпигунів, — тихо мовив він, витираючи сажу з чола. — Завтра бал. Весь палац буде перевернуто догори дном. Але сюди... сюди не прийде жодна душа. Вони думають, що ця вежа проклята моїм божевіллям. 

Ліра повільно опустила руку з залізом. Вона дивилася на його обпалені рукави, на втомлені плечі й на те, як він важко дихає. Він ризикнув усім, заплямував себе репутацією божевільного монстра і все це лише для того, щоб захистити бранку, яка намалювала на його стіні кров його злочинів. 

— Ти збожеволів, Валлеріане, — прошепотіла вона. 

— Можливо, — відповів Даріан, заплющуючи очі й відчуваючи, як золота хвиля її дару тихо, ледь помітно відгукується в повітрі, тамуючи його біль. — Але принаймні тепер ти в безпеці. Завтра бал. А після цього... ми знайдемо вихід із цієї пастки.