Розділ 4

Покої леді Ізольди нагадували вишуканий грот із застиглого інею. Тут панувала прохолода, яка вибивала з легень будь-яке тепло. Стіни з білого мармуру були прикрашені дзеркалами у важких срібних рамах, а повітря просочилося тонким, гострим ароматом гірського парфуму. Вона сиділа перед високим столиком, повільно розчісуючи розкішне волосся. Кожен рух срібного гребеня був вивіреним і плавним. На губах Ізольди застигла ледь помітна, іронічна посмішка. 

На шовковій кушетці поруч розкинулися кілька суконь, надісланих найкращими кравчинями столиці. Всі вони були витримані в холодних тонах: від блідо-сріблястого до глибокого індиго. Але її увагу привернула лише одна — сукня з важкого атласу кольору арктичного льоду, оздоблена вигадливим гаптуванням із дрібних діамантів та кришталю. При світлі двох місяців, що пробивалося крізь високі вікна, вона здавалася витканою з самих сніжинок. 

— О, Даріане... — тихо мовила вона до власного відображення в дзеркалі, і в її голосі пробринів отруйний, солодкий смішок. — Ти так відчайдушно пручаєшся, ніби в тебе справді є вибір. Але цього вибору немає навіть у мене. 

Вона піднялася, підійшла до кушетки і проведела кінчиками пальців по холодному шовку. Від її дотику по тканині пробіг легкий морозний візерунок, додатково зміцнюючи край корсета. Ізольда не була дурепою. Вона бачила, як дика магія Валлеріанів повільно розриває її кузена зсередини. Будь-яка інша дівчина жахнулася б від перспективи вийти заміж за живий вибуховий пристрій, який може спопелити її під час першої ж спалаху гніву. Але Ізольда відчувала лише азарт. Для неї Даріан не був коханим, а король Оріон думав, що використовує її як щит для свого сина? Що ж, нехай старий параноїк втішає себе цією ілюзією.  

З дитинства батьки вбивали в її голову єдину істину: “Ти народилася для корони, Ізольдо. Валлеріани правили цим світом не за допомогою милосердя, а за допомогою сили. Візьми те, що належить тобі за правом крові”. 

Вона пам'ятала холодні, суворі пальці матері, які затягували корсет її першої дитячої сукні так туго, що бракувало повітря, і шепіт батька перед кожним королівським прийомом: “Не смій посміхатися їм, як жебрачка. Ти майбутня королева. Навчися дивитися на людей як на пил під ногами”. 

Мати й батько будуть у захваті, коли дізнаються про рішення Оріона. Все їхнє життя, всі інтриги та тиск на доньку нарешті принесуть омріяні плоди. 

Ізольда приставила сукню до тіла і розвернулася до дзеркала.  

— Ти хочеш щит, дядечку Оріоне? — прошепотіла вона, торкаючись пальцем кришталевого візерунка на грудях. — Ти його отримаєш. Але коли Даріан згорить у власному безумстві, а ти остаточно збожеволієш від свого страху... цей щит перетвориться на владу для мене. 

Вона примружила крижані очі, углибині яких спалахнула небезпечна, хижа іскра. Бал закладе основу. Заручини зафіксують угоду. А далі... далі вона навчить принца, що лід буває набагато болючішим за вогонь.