Розділ 1

Світ задихався, і Даріан задихався разом із ним. Синя блискавка — родова гордість і прокляття династії Валлеріанів — вирвалася з його пальців без попередження, не підкоряючись законам природи. Вона була живою, голодною і лютою. Спалах засліпив військових командирів, які стояли на безпечній відстані на оглядовому майданчику, і з тріском, від якого заклало вуха, ударив у центр військового полігону. Кам’яні мішені, створені для витримування таранних ударів, перетворилися на розплавлений шлак за частку секунди. Земля під ногами здригнулася, здіймаючи в повітря чорний попіл і хмари їдкого диму. 

— Назад! — гаркнув генерал Крейг, закриваючи обличчя плащем. — Всім назад! 

Але Даріан не міг відступити. Магія, що колись правила імперією, тепер була диким звіром без повідка. Він стиснув зуби, стримуючи крик. Сині вени рельєфно випнулися на його передпліччях, пульсуючи під шкірою неприродним, електричним світлом. Контроль вислизав. Магія вимагала виходу, вона хотіла спалити весь полігон, усю долину, його самого. Кожен подих віддавав у легенях смаком озону та заліза. Його власна сила повільно нищила його тіло, забираючи роки життя. 

“Підкорися”, — наказав він собі, до крові прикусивши губу. — “Я твій господар, а не твоя жертва”. 

З диким зусиллям волі, яке коштувало йому чорних плям перед очима, Даріан розімкнув пальці. Залишки блискавки з тихим сичанням пішли в землю, залишивши по собі випалені борозни. Принц упав на одне коліно, важко дихаючи. Срібне гаптування на його військовому мундирі обвуглилося. Хлопець підніс тремтячу руку до обличчя і витер тонку цівку крові, що витікала з ніздрі. Поруч почулися важкі кроки генерала. Він повільно опустив каптур, відкриваючи обличчя. У його суворих, глибоко посаджених очах не було й тіні того первісного жаху, який зараз охопив решту гвардійців, що боялися навіть підійти ближче. Крейг бачив зародження імперій і крах династій. Він знав, яку ціну платить принц, і поважав цю руйнівну силу, бачачи в ній не прокляття, а наслідки вчинків його батька. Надійна, загартована роками витримка генерала залишалася непохитною, мов гранітна скеля посеред бурі. 

— Ваша Високосте, — голос Крейга був сухим. — Ваша сила... росте. Але ви не зможете довго це приховувати. Маневри завершено. Повертаємося до столиці. Король чекає на вас. 

Даріан підвівся, змушуючи розправлені плечі виглядати гордо, попри пекельний біль у м'язах.  

— Я готовий, генерале. 

Ерна — столиця колись великої імперії — зустріла їх розкішшю. Це було місто з чорного граніту та білого мармуру, прикрашене золотими шпилями, які тепер здавалися занадто гострими. У повітрі пахло дорогою парфумерією, кінським потом і тим самим невимовним присмаком згасання, який супроводжував імперію останні два десятиліття.  

Даріан підняв голову до неба. 

Там, де колись царював один ясний і величний місяць, тепер висіли два. Один — великий, блідо-срібний, чиє світло здавалося холодним і мертвим. Другий — менший, що відливав примарним, ледь помітним багрянцем. Розділене небо, як вічне нагадування. 

Королівський палац під цим світлом виглядав як гігантська скляна гробниця. Даріан застав батька в Тронній залі. Король Оріон Валлеріан сидів на високому стільці з темного заліза. Його колись могутня постать тепер здавалася дещо зсутуленою, але очі — два крижаних озерця, в яких застигла синя іскра — дивилися з колишньою нещадністю. Поруч із троном стояла Ізольда, кузина Даріана. Вона була вдягнена в сукню кольору льоду, її платинове волосся було ідеально укладене, а на обличчі застигла маска холодної покірності. 

— Ти запізнився, Даріане, — прогримів голос короля, луною відбиваючись від високих склепінь. — Генерал Крейг уже доповів мені про маневри. Твоя сила стає нестабільною. Це бачили солдати. 

— Магія Валлеріанів завжди була буйною, батьку, — спокійно відповів Даріан, підходячи ближче. Кожен крок віддавав тупим болем у грудях, де під ребрами все ще тліли залишки блискавки. 

— Буйною, але не самовбивчою! — Оріон підвівся, і по його пальцях пробігли слабкі, згасаючі іскри. — Твоє тіло не витримає навіть п'яти років таких викидів. Імперії потрібен спадкоємець, чия кров буде достатньо чистою, щоб утримати залишки першородної магії. Тому ми не маємо часу на твої капризи. 

Король кивнув у бік Ізольди. Дівчина зробила крок уперед. 

— Скоро буде оголошено про твої заручини з кузиною, — відрізав король. — Шлюб відбудеться до кінця місяця. Ви поєднаєте дві гілки Валлеріанів, які залишилися в цьому світі. 

В очах Оріона на мить спалахнув не владний гнів, а розпач батька і правителя, який бачить кінець своєї династії. Магія Ізольди — первісний, нещадний лід — була останнім відчайдушним шансом короля. 

— Тобі потрібен щит, сину, — вже тихіше, але з кам'яною важкістю додав король. — Навіть якщо цей щит із льоду. Важливо, не дати цьому полум’ю знищити тебе. Так, лід не приборкає твою магію, але він хоча б уповільнить її руйнівну силу. 

Даріан відчув, як усередині все захололо.  

— Заручини? Ізольда мені сестра, батьку. Цей союз не дасть нової магії, він лише подвоїть прокляття. Наша кров і так занадто густа від безумства. Нам потрібні Ейріси, яких ти... 

— Замовкни! — Оріон ударив кулаком по підлокітнику трону. Хвиля гніву вибила кілька іскор, які тут же згасли. — Про Ейрісів забуто. Вони були пухлиною, яка ледь не знищила наш рід! Дівчину-руйнівницю було вбито і світ врятовано. Ти одружишся з Ізольдою. 

Даріан подивився на кузину. Маска холодної покірності більше не могла обдурити його. Ізольда була не просто вродливою жінкою чи покірною лялькою в руках короля. Вона була жорстокою та амбітною. Магія в її жилах текла слабша, ніж у Даріана, але її амбіції могли б випалити ціле королівство. 

— Я не стану частиною цього, — тихо, але твердо сказав Даріан. 

— У тебе немає вибору, сину, — голос короля став небезпечно тихим. — Або ти підкоришся і збережеш трон, або твоя магія вб’є тебе. І повір, я знайду спосіб вичавити твою силу до останньої краплі навіть із твого трупа. Наказ віддано. Готуйся до балу.