Глава 20 (Завершення)

                                                                        *********

Я розплющила очі і побачила навколо себе блакитні стіни якоїсь кімнати. Пізніше  розуміла, що це лікарня . Все тіло нило і боліла голова.

-Донечко, ти прокинулась,-почувся мамин голос,-Нарешті, бо ми вже почали  хвилюватися.

-А що я тут роблю?

-Ти не пам’ятаєш?-здивувалася мама.

-Ні,- я дійсно не пам’ятаю ,що сталося.

-Це , мабуть, через те, що ти вдарилася головою ,коли падала.

-Звідки падала?-здивувалася я.

-З набережної ,-відповіла я.

-Я не пам’ятаю нічого цього.

-Не переймайся невдовзі пригадаєш, а зараз головне одужуй,-сказала мама і поцілувала мене у лобик.

У двері хтось постукав. Мама пішла відчинити.

-До тебе прийшли. Він теж дуже хвилювався за тебе і майже весь час просидів поруч,-сказала мама і впустила до палати Ніка, а сама вийшла.

-Привіт,-сказав Нік,-Як ти ?

-Привіт . Нормально,- я була щаслива його бачити,-Ти дійсно сидів біля мене майже увесь день?

-Так,-посміхнувся він,-Але не день ,а тиждень.

-Що? Я тут вже тиждень?-я здивувалась.

-Так. Ти спала майже тиждень. Це через те, що  вдарилась головою ,коли падала, -відповів Нік.

-Ти був там? Розкажи що сталося,-попросила я.

-Ти не пам’ятаєш?

-Ні. Останнє ,що пам’ятаю –це як мене посадили  у машину і все.

-Гаразд. Мене знайшов Даня і розповів,що тебе забрав якийсь ненормальний. Нам пощастило , що старший брат Дані теж був тут і він на своїй машині допоміг нам наздогнати тих покидьків. Ну наздогнали ми їх біля набережної. Хлопці взяли на себе дружків Олега , а я вирішив розібратися з ним особисто. Ми з’ясовували стосунки, аж поки ти не вибігла з машини. Не послухалась мене і підійшла допомогти . Та коли  Олег схопив тебе , я накинувся на нього він , а він штовхнув тебе і ти впала у воду.

-Це ти мене витягнув з води?-запитала я, почувши всю історію.

-Так. Хіба я міг вчинити інакше?-сказав він і поцілував мене у чоло.

-Ти мій герой!-посміхнулася я.

-Тепер так буде завжди. Нікому не дозволю тебе кривдити,-сказав Нік.

Я була  зворушена і сльози самі покотилися по моїх щоках, мабуть, ліки так діють на мене.

-А що з тими …,-я не договорила.

-Не переймайся, ми викликали поліцію і вони швидко забрали всіх трьох. На них чекає колонія. Виявляється вони просували наркотики і самі їх вживали. А за викрадення людини їм ще й додається.

-Дякую.

-За що?-запитав Нік.

-За все. Дякую ,що ти з’явився у моєму житті,-сказала я і міцно обійняла його ,хоч і лежала в ліжку.

                                                                        ******** 

Через  три днів мене виписали із лікарні і ми поїхали додому, але лікар наказав ще декілька тижнів посидіти вдома. Я була не проти. За цей час Нік став частим гостем у нас вдома. Він провідував мене щодня і щоразу приносив щось солоденьке.

Пам’ять помалу відновилася і я все пригадала. Від цього не стало легше, бо все пережите залишиться в пам’яті лише неприємним спогадом. Один день став одночасно найкращим і найгіршим у моєму житті.

Одного дня я стояла у ванній кімнаті і дивилася у дзеркало. І чомусь лише тепер я зрозуміла , що на шиї у мене висів кулон, подарований Ніком. Та зараз його не було. О, ні ! Я загубила його подарунок.

Цього ж дня він прийшов до мене.

-Щось сталось?-запитав Нік. Мабуть, щось помітив.

-Так. Вибач, я загубила твій подарунок,-винно мовила я.

Він лише засміявся на це.

-А я думав, коли ти вже помітиш,-сказав Нік.

-Що? Я щось не зрозуміла.

-Ось він,-дістаючи із кишені кулон ,мовив Нік.

-Ти навмисне?-я розізлилася.

-Трішки,-сказав він і ніжно притиснув мене до себе, а потім одягнув мені на шию кулон,-Все . Ти заспокоїлась?

Я промовчала і надула губки.

-Отже мовчиш? Я знаю ,що примусить тебе говорити,-після цих слів він повалив мене на підлогу почав лоскотати , а я виривалася. Він знає , що боюся лоскоту і все одно постійно це робить.

-Ой, голова,-крикнула я і нерухомо лягла , закривши очі.

-Алісо, що з тобою?-він перелякався і схилився наді мною.

-Що злякався?-я різко відкрила очі і почала сміятися з того , що змогла його обманути.

-Хіба так можна? Я ж переймаюся . Ти тільки нещодавно виписалася із лікарні,-було видно , що він дійсно хвилювався.

-А що тобі можна ,а мені ні?

-Але ж не так.

-Як не так?

-А тепер ти мені зуби заговорюєш, щоб я не сердився . То ти виявляється ще й хитрунка.

-Є у кого вчитися,-я вказала пальцем на Ніка.

-То ти так?-він знову хотів на мене накинутися, але я швиденько прослизнула повз і вибігла із кімнати.

У будинку був лише Сашко, який сидів у вітальні і дивився телевізор , бо батьки поїхали по справах. Я швиденько пробігла повз нього до коридору, де поспіхом одягла пальто і сапожки.

-Саша, ти бачив куди Аліса побігла?-почувся голос Ніка у вітальні.

-Туди,-відповів Сашко.

Зрадник. Рідну сестру видав. Та Нік не встиг мене наздогнати ,бо я вже була на вулиці.

Давненько я не дихала свіжим повітрям. Почувся звук дверей, що відчиняються , тому я швиденько побігла за будинок і заховалася у комірчині для садових інструментів. Та через декілька хвилин поблизу почулися чиїсь кроки. У комірчині було погано видно, але пригадала ,що тут стоять садові фігурки, тому я вирішила сховатися за ними. Двері відчинилися , на порозі з’явився Нік і майже одразу почав сміятися.

-Який милий садовий гномик!-сказав він.

-Так, я така,-відповіла я ,зрозумівши свою помилку.

-Вилазь звідти,-Нік подав мені руку.

-Гаразд.

-Ходімо у будинок , на вулиці прохолодно.

-Я не хочу,-відповіла я.

-Хочеш.

-Ні.

-Так,-після цих слів він перехилив мене через плече і поніс до будинку та поставив на підлогу лише у вітальні.