Глава 9

-Ти точно зможеш її довести додому? -перепитав учитель у хлопця.  

-Так ,ми живемо близько один від одного, - відповів він.  

-Ну тоді ти відповідальний за неї, Нік,- сказав Микола Сергійович.  

Додому мене буде вести Нік. Прикольно. Я забрала свої речі з роздягальні і вийшла із залу. На коридорі вже мене чекав Нік.  

-Ходімо, нещастя ти ходяче, - посміхаючись сказав він.  

-Чого ти смієшся,- обурилася я. 

-Просто я спостерігав за тобою під час гри . І хочу сказати, що ти не можеш робити одночасно дві справи: і говорити, і грати,- сміючись, сказав Нік.  

-Ну не всім дані такі здібності, -вже трохи грубіше відповіла я.  

Ми вже вийшли зі школи. Голова майже не боліла. 

-Ти що образилася?- наздогнавши мене, запитав Нік  

-Та ні. Чого б це? -награно відповіла я.  

-Бачу, що ти ображаєшся. І точно є за що, бо це через мою подачу ти полетіла у стіну,- винно говорив хлопець,- Хотів, щоб ти більше зосередилася на грі. 

-Вийшло?-запитала я. 

-Не зовсім,-відповів він. 

Я просто мовчки йшла далі.   

-Ну що мені зробити, щоб ти не ображалася на мене? – запитав він.  

-Я не розумію, що ти від мене хочеш, погодився мене довести додому?- нарешті запитала я.  

-Подумав ,що тобі потрібна допомога, - відповів Нік . 

-До травм на фізкультурі я звикла . Мені не потрібна допомога. Навіщо? 

-Просто так . 

-Відколи це хлопці допомагають малознайомим  дівчатам просто так? -запитала я.  

-Ну ти непогана дівчина. І я вирішив ще раз перепросити за свою поведінку тоді , у нас вдома і за сьогодні,- сказав Нік . 

-Ну гаразд, я  вже не ображаюся,- відповіла я.  

-Чудово, - посміхнувся хлопець,- До речі, як твоя щока після вчорашнього. Щось не видно синця.  

-Нормально. Я замаскувала його тоналкою ,-сказала я.  

Ми мовчки дійшли до мого дому і попрощалися, але перед тим хлопець переконався, що зі мною все нормально.  
Вдома вже мене чекала мама, якій зателефонували зі школи і повідомили про інцидент на фізичній культурі.  

-Як ти? Голова болить?-запитала вона.  

-Ні, нічого не болить.  

-Це добре. Взагалі я не здивована ,що так сталося,- злегка посміхнулися мама,- Це вже який раз за цей рік?  

-Третій, - вже сама ,не стримуючи посмішки, сказала я.  Бо справді ,завжди після цієї фізкультури собі щось відіб’ю, бо хлопці занадто сильно подають.  

-Ну все йди переодягайся, спортсменка, - сказала мама і пішла кудись, а я до своєї кімнати.  
Вечір був таким, як і завжди. Уроки, уроки, уроки. Вже коли я складалася до школи мені надійшло повідомлення від невідомого номера: 

“-Привіт. Як ти себе почуваєш? Як настрій? (Н) “ 
Я зрозуміла по букві “Н”, що це Нік, але звідки,у нього мій номер телефону? 

Я відповіла   йому: 
“-Все добре, нічого не болить. Звідки у тебе мій номер телефону? “ 

Відповідь прийшла одразу  
“-Твоя мама дала” 

Коли це мама встигла?  

“-Ну зрозуміло “ 

“-Надобраніч”,- написав хлопець.  

“Надобраніч “,-відповіла я.  

Після цього я вже не забула поставити будильник і лягла спати, бо втомилася за день.  

Якже не хочеться вставати із ліжка. Не хочу до школи ,але потрібно йти. Цей ранок почався так ,як і вчора. От тільки голова трішки боліла, як наслідок вчорашнього уроку фізичної культури. Коли я вже зібралася і знову замастила синець тональним кремом і прикрила його розпушеним волоссям, то пішла снідати.  

За столом , на диво,  були всі ,бо завжди Сашко йшов раніше , щоб не пропустити розминку у спортивній школі, а тато поспішав на роботу. Тож сніданок ми провели разом. Я вирішила запитати у мами ,чому вона роздає хлопцям мій номер телефону. 

-Мамо, це ти дала Ніку мій номер? -запитала я.  

-Так, він вчора попросив, щоб переконатися, що з тобою все нормально,-відповіла вона.  

-Звідки така увага з його боку? – відповіла я.  

-Ну не знаю. Можливо, ти йому подобаєшся, - з посмішкою сказала мама.  

-Та ні. Його крім самого себе ніхто не цікавить, - відповіла я.  

-Чому ти так думаєш? - запитала здивовано мама. 

-А що ні?  

-Як на мене, непоганий хлопець, приємний, - відповіла вона.  

-Ну не знаю, -сказала я,- Ну гаразд, я вже піду, бо запізнюся до школи. 

-Хорошого дня, -відповіла мама.  

Я одягнула пальто і сапожки, бо на вулиці було трішки мокро і не хотілося б забруднити кросівки. 

Вийшла на вулицю і попрямувала до школи. Було трішки прохолодно і волого, іноді з дерев спадали великі краплі інею. Ось вже і школа. Добре, що я хоч сьогодні не запізнилася.  

Залишивши верхній одяг у роздягалці, я занесла портфель до кабінету англійської мови, бо там у нас був перший урок. Потім пішла шукати свою компашку ,але дорогою зустріла Ніка.  

-Привіт, - сказав хлопець, побачивши мене.  

-Привіт, - відповіла я  

-Ну як ти? – запитав Нік.  

-Якщо ти про голову, то ,як бачиш, ціла, - відповіла я. 

Після цього я пішла у своєму напрямку .Хай він не думає, що я дурна і поведуся на його піклування. Думає, що, якщо я вибачила його то все. Помиляється. О, нарешті  зустріла дівчат.  

-Привіт,- сказала я. 

Дівчата теж привіталися і ми обійнялись.  

-З тобою все добре після вчорашнього?- запитала Ніка.  

-Так. Це ж уже не вперше,звикла,- відповіла я.  

-Ти бачиш як новенький переймався вчора, що аж додому зголосився тебе провести,- з натяком сказала Маша.  

-Так, так, -погодилася Даша.  

-Просто нам по дорозі. Чого ви одразу починаєте?- вже розсердилася я, склавши руки на грудях.