Глава 7

Я так поспішала сьогодні вранці, що забула подивитися на календар. Виявилося вже п’ятниця . Це означає, що завтра Максимчуки прийдуть до нас у гості. Знову він. Ну ні, хай собі розважаються як хочуть, а я піду кудись прогулятися. О, саме так і зроблю.  

А зараз я все-таки хотіла спекти торта. Я віднесла всі продукти на кухню, а покупки із торгового центру у свою кімнату. Але показувати нову сукню я не збиралася, бо хотілося вже потім перед балом зробити всім  сюрприз.  

Переодягнувшись у зручний одяг, я спустилася на кухню і прийнялася за приготування торта. Спершу спекла один великий бісквіт і розрізала його вздовж на дві частини. Тепер потрібно зробити крем. Я збила міксером масло із згущеним молоком. Але перш ніж змащувати ним бісквіт, я його просочила полуничним сиропом. Ну от, зліпивши всі частини до купи і прикрасивши їх, у мене вийшов торт. Тепер йому потрібно гарненько постояти, що він став ще смачнішим,тому я поставила його у холодильник. На годиннику вже була 10 година вечора, тому часу йому достатньо.  

Я вже захотіла спати тому пішла до своєї кімнати, але потім передумала і ще трішки послухала музику у навушниках, але разом з ними і заснула. Прокинулася вже вранці. Ну буває.  

Ранок був привітним і сонячним . Я навіть прокинулася у непоганому настрої.  

На сніданок у нас був мій торт і чай. Родині сподобалося і я була від цього задоволена.  

Після сніданку ми з мамою почали готуватися до вечірнього прийому гостей. Я знову пішла у супермаркет за продуктами, а там був цілий список. Купила все, на диво, без пригод і повернулася додому. Але ,коли я повернулася, то було вже о пів на третю. І від цього мама була не задоволена. І ще раз підтвердила свою думку про те, що краще б вона мені не доручала цю справу.  
Уже в темпі ми з мамою нарізали салати, робили канапки і тому подібне. Я завжди люблю поговорити про щось, коли ми з мамою на кухні. Ну і зараз мій рот не закривався. Я вирішила відпроситися у мами на цей вечір.  

-Мамо, а можна я у вечері піду гуляти?-запитала я. 

-А якже гості? – здивувалася мама.  

-Ну вони ж ваші друзі, Саша буде гратися із Кірою.А що мені робити? -відповіла я.  

-Будеш спілкуватися  Ніком,-сказала мама.  

-Ми не знайшли з ним спільну мову, тому не думаю, що це хороша ідея ,- відповіла я.  

-Чому? 

-Та це довга історія, я тобі потім розповім, - сказала я.  

-Добре ,я дозволяю тобі прогулятися, але недовго. Приділиш трохи уваги і гостям, - сказала мама, продовжуючи смажити овочі на сковорідці.  

-Дякую,мамо.Я обіцяю, що повернуся вчасно, -сказала я і поцілувала маму у щоку.  

Так тепер можна не переживати, що сьогодні вскочу у якісь халепу,  адже буду знаходитися подалі від Ніка.  

Ми ще десь півтори годинки готували, а потім почали сервірувати стіл. Гості були запрошені на 6 годину і до їх приходу залишалося двадцять хвилин. Я швиденько допомогла мамі все гарненько розкласти на столі і потім пішла у свою кімнату готуватися до вечірньої прогулянки.  
Одягтися я вирішила зручно. Джинси і светр чудово підійдуть. Я зробила ніжний макіяж , волосся розпустила. Одягла кросівки, пальто, взяла сумочку і попрямувала до виходу. Звичайно, що там ще  раз пояснила куди я йду татові і Сашку. І вже після цього змогла вийти із будинку. На моє щастя, Максимчуків ще не було видно на горизонті.  

Я  просто вирішила пройтися вечірніми вулицями і подихати свіжим повітрям, а заодно дійти до центру, а там можна злегка розважитися. Можливо, зустріну когось із подруг.  

Взагалі на вулиці було трішки тепло ,але вітряно і дуже тихо. Неподалік уже виднілися вогники вивісок магазинів і кафе. Я подумала зайти до однієї із кав’ярень. Там я замовила собі латте із карамеллю і лимонне тістечко. Обравши зручне місце, я просто сиділа і насолоджувалася вечором.  

-О, Алісо, привіт. Як ти? -почула я голос.  
Це була Ірина, моя однокласниця. Вона частенько сюди приходить ввечері з великою компанією. І цього разу теж. Але, видно, ходила робила замовлення тому і натрапила на мене.  

-Привіт. У мене все добре. А ти як? – відповіла я.  

-Я теж. Приєднуйся до нас ми якраз щойно прийшли. Буде весело,-сказала Ірина.  

-Чому б і ні, - відповіла я.  

Іра повела мене до столика, за яким сиділа її компанія.  

-Подивіться кого я зустріла. Познайомтеся, хто ще не знайомий – це Аліса,- сказала друзям Іра.  

-Приємно познайомитись, я Олег ,а це Максим і Денис,- представив себе в своїх друзів який хлопець.  

Ну хлопці мені не дуже сподобалися, бо були якісь підозрілі та ще й видно, що нетверезі, а от дівчат я уже знала, бо дві з них навчаються у нашій школі, а ще із двома я просто непогано спілкуююся.  
Вечір ішов добре . Ми гарно з усіма розмовляли і сміялися . Та вже всі потроху почали розходитися по своїм справам і я теж, попрощавшись з усіма вийшла із закладу. Я подивилася на годинник ,а там 8:47.  

“Ой ,щось я засиділась. Я ж обіцяла мамі вчасно повернутися”.  

Тепер я вже вирушила додому. Вулицю було вже не дуже видно, навіть із ліхтарями. З людей нікого не було. Мені стало страшно. Я трішки боюся ходити вночі сама і тому зробила ходу швидшою. Але тут я почула чійсь сміх і побачила ззаду двох хлопців і, якщо я не помиляюся, то це оті підозрілі із компанії Ірини. Ще тільки їх мені не вистачало. Я вирішила зайти у провулок і перечекати, поки вони пройдуть, щоб не зустрічатися із ними знову. Виявилося, що вони зовсім і не просто йшли вулицею, а слідкували за мною. Ну чому?  

Хлопці зайшли у той самий провулок, що і я. І тут почалося.  

-О, нарешті ми тебе знайшли, лялечко, - ледь тримаючись на ногах від сп’яніння ,сказав один із них.  

Які ж вони швидкі. Встигли ще десь випити, доки їм не захотілося мене попереслідуватм.