Глава 6

У касі ми придбали квиточки на якийсь новий фільм. Пройшли до зали і півтори години насолоджувалися сеансом. Не часто ми з нею можемо посидіти і подивитися фільми.

Найчастіше це відбувалося ,коли я приходила до неї в гості. Зараз її рідко зустрінеш вдома ,адже студентка як-не-як . 

Фільм виявився непоганим. Комедія, романтика, проблеми – все як ми любимо. І тому по завершенню перегляду ми пішли до  кафе, де замовили собі десерти і чай. Це було чудове місце, щоб обговорити те, що ми бачили на екрані кінотеатру.  

-Ну в цілому непогано,- сказала Настя.- Але чомусь я очікувала більшого від кінцівки. 

-Я теж. Ну навіщо робити відкритим фінал?-підтримала я зауваження Насті. 

-Певно фантазія у режисерів закінчилася,- засміялася подруга. 

-Можливо,-не заперечувала я. 

Сидіти у кафе нам набридло, і ми думали над тим, чим зайнятися далі. 

Настя запропонувала сходити у торговий центр .Він якраз знаходився у сусідній будівлі. Я згадала , що у школі незабаром відбудеться щорічний осінній бал для старшокласників. І обов’язковим  дрес-кодом на святі є вечірня сукня. І от чудова нагода її придбати . А Настя просто чудово мені у цьому допоможе. 

Ми вже десь годину блукали магазинчиками ,але  ,окрім кофтинок  , собі більше нічого не придбали. А вечірніх суконь нормальних взагалі не бачили. Одна з брительками як у нічній сорочці, а в іншій декольте по пупок або дуже довге. Щось вибрати було дуже і дуже складно. Та все ж під кінець я визначилася із сукнею. Це була ніжно-блакитна сукня із заокругленим верхом. Вона була довга ,аж до підлоги і з майже прозорими рукавами ¾.Найбільше мені подобалися мережива, якими була обшита майже вся сукня , що додавали їй ще більшої ніжності.  

-Тобі личить блакитний і ця сукня теж,-сказала мені Настя. 

-Дякую, мені вона теж подобається .Як думаєш варто купувати?-запитала я. 

-Звісно! Ще й питаш?- обурилася подруга. 

-Тоді я беру,-сказала я консультанту, що стояла поруч. 

-Чудовий вибір,- промовила вона.- А хочете ще підібрати аксесуари? Можу порадити хороший магазин. 

-Дякую, але наступного разу,-відповіла я. 

-Гаразд. Тоді я запакую сукню,-сказала консультантка і пішла . 

Я заплатила за покупку  ,і ми з полегшенням вийшли з Настею із магазину. Ходьба по торговому центру так стомлює. 

Насті вже час було йти додому , тому ми попрощалися і розійшлися кожна у своєму напрямку.Я по дорозі додому вирішила зайти до супермаркету, бо хотіла спекти для родини торт. Мені потрібно було купити згущене молоко, масло та борошно. 

Я зайшла у магазин і у комірці для зберігання залишила пакети з одягом, щоб не тягати їх за собою. Замкнула дверцята і вийняла ключі із замка. Тоді я пройшла через оту штуковину ,що крутится і відділяє вхід від полиць із продуктами. Та моментально завмерла ,бо побачила Ніка ,що стояв неподалік  і щось вибирав із полиці. 

-Ну ні .Цього разу я вже не хочу з ним зустрічатися, бо це завжди  погано закінчуюється,-сказала до себе і вирішила якнайшвидше звідси піти. 

Коли я спробувала пройти назад через ту штуковину , то в мене нічого не вийшло, бо крутилася вона лише в один бік. 

-Ну чому?- в розпачі подумала я і спробувала вже перелізти її , щоб швидше вже втекти звідси , поки Нік мене не побачив. 

Але нічого не вдалося. 

-Алісо, куди це ти так поспішаєш, що не маєш часу обійти ? Та ще й з пустими руками,-почула я голос Ніка , що сміявся з мене . 

Я швиденько зняла ногу із залізяки ,через яку хотіла перелізти і вирівнялася. Мені стало так соромно. Це, мабуть, збоку виглядало дуже кумедно.    

-Я забула вийняти ключі із комірки і тому хотіла їх забрати,-перелякано придумала щось я, щоб відповісти. 

-А , зрозуміло. А часом не ті ключі, що у тебе у руці?- ще з більшою посмішкою запитав хлопець. 
Я подивилася на ключі , що лежали у мене в руці  і від сорому закрила обличчя рукою. 

-А,ось вони,- вигукнула я , зробивши вигляд, що вперше їх бачу.- Ну гаразд , тоді я піду , - мовила я , проходячи повз хлопця. 

-Алісо!-почула я в себе за спиною і обернулась на голос хлопця. 

-Що?-тихо запитала я у нього. 

-Ти завжди така ненормальна?-запитав Нік. 

-Можливо,- зі згодою відповіла я. Це пояснює те, чому я завжди потрапляю у неприємності. 

Тоді я розвернулася і пішла між полицями супермаркету , зробивши вигляд , що нічого не сталося. Зосередитися на покупках було дуже складно, бо я весь час згадувала ту ситуацію, коли ,як дурепа, тікала від Ніка.  

Я купила вже всі продукти , забрала  пакети із комірки , і  пішла додому. Йти було недовго .  Дорогою я вже навіть думала про те , що мене треба замкнути десь, щоб нікуди не ходила і не потрапляла у незручні ситуаціїї . А найдивніше те, що останнім часом у такі моменти постійно поруч Нік. 

За різними думками я й не помітила, що дійшла вже додому. 

Не забувайте про коментарі і зірочки. Дякую всім! 
 

Писати продовження?