Глава 5

Як завжди. Ну чому саме він? 

Хлопець пройшов до свого місця за столом, що знаходилося навпроти мене, і завмер ,коли побачив мене. Я теж підтвердила свої здогади, і це мене не ощасливило.  
Як це могло статися? Це простий збіг? Сподіваюсь на це.  

Хлопець, сівши на своє місце, недоброзичливо дивився на мене. А я взяла із фруктової миски яблуко і почала його їсти, повернувшись у бік дорослих, але насправді боялась, щоб це Нік (так його назвала Світлана) не спопелив мене своїм поглядом.  

Кіра і Саша вже давно сиділи і  дивилися телевізор ,а дорослі пішли на на другий поверх передивлятися фотоальбоми . Ми залишилися вдвох .Капець. Хлопець обійшов стіл і сів біля мене на стільці. Я повернула обличчя у протилежну від нього сторону, роблячи вигляд, що розглядаю кімнату.  

-То ти значить дочка давніх друзів батьків? – сухо запитав він.  

-Виходить, що так, -я відповіла.  

-Клас. Кого кого, але тебе я точно не очікував тут побачити. Ти ж хоч у приміщенні не така незграба ? - почулося невдоволення він нього.  

-Не зрозуміла. Це я одна винна в тому ,що ми зіштовхнулись тоді? Ти теж мав би слідкувати, куди йдеш, -спалахнула я.  

-Що? То це я винен? Ну ти точно дурепа,- він так близько до мене сидів, що гнів у його очах мене лякав.  

-А ти придурок,-не витримала я.  

-Як ти мене назвала? – він аж піднявся зі стільця . 

-Придурок, - вже не так сміливо відповіла я.  

Нік нахилився до мене так близько, що я відчувала його дихання. Мені стало страшно, серце забилося  швидше.

-Ну тепер слухай, якщо ще раз мене так назвеш або ,розмовлятимеш зі мною таким тоном, не подивлюсь, що ти дівчина… ,- почулися погрози. – Зрозуміла мене? 

Я не могла сказати ні слова і хитнула головою у відповідь.  

-От і добре. Хорошого вечора, - додав хлопець і пішов кудись.  

Я в шоці. Мені ще ніхто ніколи не погрожував. Але ж він теж назвав мене дурепою, тому все чесно.

 Я реально злякалася. Вечір остаточно був зіпсований,  руки ще досі трусилися. Хочу вже додому ,щоб більше не бачити цього поганця.  
Близько десятої вечора батьки вже наговорилися з друзями і ми збиралися вже нарешті йти.  

-Приходьте до нас всією сім’єю у суботу, - сказав тато до Максимчуків.  

-Обов’язково ,- відповів господар.  

Я звичайно не проти гостей, але, якщо прийде Нік…. 

-До зустрічі, -попрощались ми і пішли додому.  

Ось вже і рідненький будинок. Я перша забігла в нього і одразу побігла у свою кімнату. Я ще ніколи не хотіла так опинитися вдома ,як зараз. Я сходила до душу, переодягнулась у піжаму і лягла у ліжко, але ще довго не могла заснути, бо згадувала те, як "весело" я провела сьогоднішній  вечір. А поведінка Ніка щодо мене була взагалі жахлива. Він мене вибісив ,а потім зробив винною. Цих хлопців не зрозумієш. А ще кажуть, що дівчата дивні створіння.  

Як завжди Дінка лежала біля мене і тихенько муркотіла. Її муркотіння для мене справжнє снодійне, що занурило мене у глибоке сновидіння.  
                           ******** 

“Я йду зовсім незнайомою вулицею, навкруги ні душі. Раптом повіяв прохолодний вітер ,що скуйовдив моє волосся. Поки я приймала з обличчя набридливі пасма ,наче зпід землі з'явився Нік  і протягнув мені свою руку, а його вираз обличчя вже не був таким погрожуюючим… “ 

І тут мій сон перервався. Дивний, дуже дивний. Як ще вчора жорстокий і нахабний хлопець міг бути таким добрим до мене? Ха-ха. Це ж просто сон. Дивно, я ніколи раніше не запам’ятовувала те, що мені снилося.  

Ранок. За вікном ішов дощик ,і мені це навіть подобалося. Люблю дощову погоду, але калюжі ненавиджу. Чим же сьогодні зайнятися?  

-Спершу поснідаю, -сказала я, переодягаючись із піжами у легінси і кофтинку.  

Я спустилася на кухню. Там нікого не було. І взагалі будинок був порожній. Мама і тато пішли на роботу, а Сашко на футбол.  

-Я вдома сама! Ура!- закричала на всю я.  

Так буває не часто, але люблю залишатися наодинці із будинком (і звичайно із Дінкою, куди без неї).  

Я знайшла сніданок у холодильнику і розігріла у мікрохвильовці. Поснідавши, насипала корму і налила водички Дінці . Трішки поспостерігала за тим, як кішка ласувала смаколиками. Яка ж вона мила! 

У вітальні я влаштувала міні дискотеку , включивши музику на колонці. Танцювала і співала, а Дінка спостерігала за цим і нервово махала хвостом. Впевнена, якби вона вміла говорити ,то б уже давно розповіла мені те, на скільки я несповна розуму. Далі я вже стомилася і просто впала на диван перед телевізором і включила його. На одному з телеканалів ішов цікавий серіал, тому я провела весь день за його переглядом . 

Ось уже й уся родина повернулася додому. Я вирішила приготувати їм вечерю . Вийшло доволі непогано . Ну ніхто ж не скаржився. Після вечері всі ми сиділи у вітальні і ділилися враженнями від дня. Мама незабаром отримає премію, а тато взяв участь у важливому тендері. А Сашко взагалі молодець -потрапив до основного футбольного складу шкільної команди. Одним словом, усі провели день із користю. А  що мені було робити?  

Я придумала, що робитиму завтра – піду з Настею гуляти. Вона мені ось днями пропонувала, а я все відкладала, бо пам’ятала попередню таку прогулянку. Треба їй зателефонувати і повідомити.  

-Настя, привіт. Як у тебе справи? – набрала я номер подруги.  

-Привіт.О ,рада тебе чути. У мене все гаразд, а як ти? -запитала вона.  

-І у мене все ок. Я тут телефоную із пропозицією. 

-Слухаю, - сказала Настя.  

-Давай завтра щераз погуляємо, але не у парку розваг, -запропонувала я.  

-Я непроти, давай, - відповіла подруга.  

-О, клас, -я аж підскочила .- Давай тоді зустрінемося завтра об 11 ранку на площі.