Глава 3

Ранок. Так не хочеться підійматися з ліжка, але потрібно йти до школи. "Ну за що? "-кричала моя підсвідомість. 

Ранок пройшов як і завжди. І от знову я плентаюсь до школи. По дорозі я зустріла Іринку(однокласницю) і ми разом, обговорюючи сьогоднішні уроки, дійшли до школи. 

Настрій із самого ранку був не дуже. Я й сама не знала чому. Я взагалі меланхолік, тому цей стан у мене частий гість. 

Сьогодні перед уроками всі учні і учителі зібралися в  актовій залі і ми проводили інформаційну годину, як і щовівторка. Знову 11-класникам нагадували про ЗНО, а наш клас просили гарно себе поводити на уроках(як на мене, це просто даремно). 

Ну  а далі все було дуже просто. Уроки... 

Першим уроком була алгебра.І вона пройшов непомітно ,бо Лариса Сергіївна показувала нам відео по новій темі, але чомусь від нього так хотілось спати. Ну ,переборовши сон, я все-таки змогла вилізти із класу по завершенню уроку. 

І я  взагалі була дуже обурена тим, що мою нову зачіску ніхто не помітив. Ну капець. Тут стараєшся, а вони... А от, коли я вже натякнула - помітили.

- І ще друзі називаються,-люблю трішки поображатися на них. 

-Та що, у тебе волосся і так гарне і навіщо його фарбувати? -підлизувалася Ніка. 

-Гаразд .Цього разу ви пробачені, -відповіла я. 

Ніка і Маша весело посміхнулися і обійняли мене. Від цього навіть настрій трішки піднявся. 

Через два уроки від нього вже майже нічого не лишилося. Я побачила як Маша весело лепече і цілує у щічку свого хлопця Бориса. Я пройшла біля них і зообразила посмішку(типу рада за них), а насправді засумувала, бо мене ще ніхто так ніжно не обіймав і не цілував так, як це робив Борис Маші. І взагалі я ще ніколи не зустрічалася з хлопцем.  Ось і моє слабке місце. 

Я вже ну просто задовбалася чекати свого принца на білому коні, якщо він є звичайно. Але постійно мені трапляються лише придурки.Ну от що мені з цим робити? Так хочеться бути коханою, а ще як подивлюся на своїх однокласниць, то взагалі впадаю у відчай, тому що майже всі вони мають хлопців. 

Я, звичайно, знаю, що у мене закоханий один мій однокласник, але він трішки тормознутий і  мені ну зовсім не подобається .

Іноді я думаю про те, що якби я не відкидала пропозицій зустрічатися від хлопців, то б уже давно мала стосунки. Але хіба може щось вийти, якщо немає взаємних симпатій. От цим я і керуююсь. І щосекунди вірю, що десь недалеко є той, хто врятує мене від сірої буденності. 

До кінця дня продовжувалася затяжна депресія. Та настрій моментально піднявся, коли пролунав дзвінок з останнього уроку. Нареееешті додому. 

                                      *************

Так пройшов ще один тиждень. І почалися осінні канікули, які я  чекала знетерпінням. Я вже почала у голові продумувати план того, як їх проведу.

 "Парк розваг",-це буде чудовий початком канікул.  Я зателефонувала Насті, бо дуже за нею скучила і запропонувала їй зустрітися. Вона не відмовила і я одразу почала готуватися. 

День був погожий, сонячний і теплий. Я одягнула своє синеньке плаття по коліна .Волосся злегка випрямила(утюжок мене взагалі не бере) і залишила розпушеним ,взула кросівки, одягла своє бежеве пальто і ,поклавши телефон у сумочку, вийшла з будинку. Щоб дістатися парку розваг , я сіла на електричку і проїхала декілька зупинок. 

Щойно я вийшла із транспорту, як одразу почула веселу музику ,що лунала із парку. Я попрямувала  на її звук. Біля входу на мене вже чекала Настя. Я така рада була її бачити ,тому міцно обійняла подружку. 

Ми з радістю походжали парком і розмовляли, адже скільки нового ми хотіли розповісти одна одній. Настя лепетала про своє студентське життя, сесії, що наближаються і враження від нової атмосфери. А я в свою чергу розповідала про новини зі школи, адже вона ще  сумувала за шкільним життям. 

-Я така щаслива, що ми нарешті змогли з тобою зустрітися,-мовила я. 

-Я теж, Алісо(до речі, так мене звати) , -посміхнулася Настя і додала : А давай розважимося, щоб цей день нам запам'ятався? 

-Я за. Ходімо на атракціони? - з азартом запитала я. 

-А давай. 

Ми з Настею пішли до каси і накупляли цілу купу талончиків  на всі екстремальні атракціони. А потім усі їх використали. Стільки екстриму я не отримувала ще ніколи.  Розважились ми круто. Я гадала, що це був найкращий день за останній час. Якже  я  помилялася. 

Ми з Настьоною трішки зголодніли і вирішили купити собі морозива. На вулиці ще не дуже холодно ,тому можна. Настя обрала собі ванільний і шоколадний смаки, а я - полуничний і фісташковий( мої улюблені ) .

 Морозиво було дуже смачним . Ми йшли по доріжці парку , радісно гомоніли і ласували солоденьким. І тут я випадково наштовхнулася на хлопця і моє морозиво опинилося на його одязі. 

-Дивись, куди йдеш, незграба! -сердито закричав він.-Тебе вчили дивитися під ноги? 

-Ой, вибачте.Я не навмисно, -відповіла я і мені було ну дуже соромно. 

-Ну, звичайно, не навмисно! Дурепа, що мені тепер так ходити?- ще більше розлютився хлопець. 

Я подивилася на юнака ,бо до того не підіймала на нього голову( почувала вину), і одразу помітила, який він красивий.Темно-русяве волосся , сіро-зелені очі, що буквально ледь не горіли від гніву до мене. Щось зачепило мене в ньому, але і його слова ставали дедалі грубішими. 

- Незграба та ще й дурепа,- продовжував він, витираючи морозиво із чорної футболки. 

-Я ж попросила пробачення. Чому  одразу ображати?-обурено сказала я. 

-Помовч.  Твоє щастя, що я в хорошому настрої,-погрожуючим голосом відповів хлопець. 

-Так, досить. Вона попросила вибачення. Чого тобі ще треба? - втрутилася Настя.