Глава 7

Я дивилася в його темно-сірі очі, які зараз здавалися майже чорними і зрозуміла, що зараз бачу в них те, що не бачила раніше. Чи, може, просто не помічала? 

Для того, щоб наші губи зіткнулися, потрібно було просто легенько поворушитися. Але...мене це чомусь не лякало, а навпаки. В той момент мені цього хотілося. Що зі мною? Я мала б його ненавидіти, тоді чому так сильно хочеться поцілувати? Ні, тільки не зараз, мені потрібно дізнатися правду.

Я відвернула обличчя від Максима, а він здивовано подивився на мене.

—Ні, нам дійсно краще поговорити, ніж ти знову будеш перевіряти як я цілуюся,—тихо промовила я і спробувала відійти на пару кроків. На диво, Максим мене відпустив.—Ти хотів вчора поговорити про Діму?

—Знову ти про свого Дімочку.

—Мені потрібно знати чому Діма думає, що ми не можемо бути разом. Може, в мене є до нього почуття. Чому він так категорично думає, що в нас нічого не вийде?

—О, так в тебе ще й почуття до нього є!

—Це не твоя справа до кого в мене є почуття, а до кого ні. Я хочу дізнатися всю правду.

—Сумніваюся, що тобі сподобається така правда. Ще вчора я готовий був тобі її розповісти, а зараз...

—Мене це не хвилює. Я готова дізнатися всю правду, якою б вона не була. Якщо ти не хочеш говорити, то значить ніякої "правди" немає і це ти тоді розказав всій школі мій секрет.

Я вирішила трішки поманіпулювати Максимом, щоб дізнатися правду про Діму.

—Ні,—просто, але твердо відповів Максим.—Це не моя таємниця. Якщо ти запитаєш напряму, то я чесно відповім тобі. А то я тебе знаю. Зараз просиш розповісти, а потім будеш говорити, що я ябіда, бо розказав чійсь секрет. Бо ти своєму Дімочкі все пробачиш, а я знову буду таким-сяким.

—А хтось начебто вчора говорив, що йому все одно, що я думаю,—я примружила очі.

—Як бачиш, це не так. І якби мені на тебе було все одно, я б сказав тобі все. Але я знаю, що така правда боляче вдарить по тобі, коли ти зрозумієш скільки близьких людей тобі брехали. В першу чергу твій Дімочка.

Я навіть не знала чому тут більше дивуватися. Тому, що ця правда дійсно така страшна, чи тому, що Максим щойно сказав, що йому не все одно на мене. А, може, дійсно це не Максим тоді все розказав? Може, це правда Діма? Та це не відміняє того, що Максим мене ображав в школі ще з першого класу.

—Тоді чому ти мене ненавидиш, якщо ти говориш, що тобі не все одно на мене?—я склала руки на грудях і стала чекати відповідь. Але Максим мовчки розвернувся і пішов до свого двору. Це він мене проігнорив чи що?!—Ну і іди! Придурок! І взагалі...я сама справлюся і без тебе! І не говори до мене більше ніколи і не переслідуй мене, і не підглядай за мною!

Я розлючено тупнула ногою, дивлячись як його постать сховалася за хвірткою. Чому я взагалі так хвилююся через те, що він просто мене проігнорив? Хай іде собі! Мені все одно! Тоді чому так хочеться, щоб він мене не послухав, повернувся і обійняв мене?..

Я похитала головою і, прогнавши ці думки подалі від себе, побігла вулицею.

Нарешті я стояла в тому самому коридорі, що й вчора і повторяла дати з історії. Я почала переживати, адже тем дуже багато і я не знаю яка з них буде в білеті. Нам говорили, що в ньому будуть по два питання з Української мови та Історії України. Катя говорила мені, щоб я не переживала, адже прохідний бал все одно в будь-якому випадку в мене вже є, але куди там. Я просто дуже сильно хочу попасти на степендію. Хочу мати кожний місяць свої гроші. Та й взагалі просто хочу здати краще всіх. Не знаю чому, але ця думка теж присутня.

Нашу групу на час, коли ми здаємо екзамени, поділили на дві підгрупи. Одна мала прийти на дев'яту годину, а інша на дванадцяту. Нам вчора зачитували списки. На щастя, Максим попав у першу, а я з Вітою і Артемом у другу.

Я вирішила одягнути чорні джинси, білу футболку з потертим зображенням котика в сонцезахисних окулярах і білі кросівки. Волосся залишила розпущеним, а макіяж зробила мінімальним. 

Двері відчинилися і нас запросили всередину в ту саму залу де ми були вчора. На вході нам сказали залишати свої речі. Я взяла воду і дала викладачці паспорт та документ, який нам дали вчора. Паспорт мені віддали і я попрямувала до столика, де деякі абітурієнти вже брали білети.

Я стала, розуміючи, що саме від мого вибору і залежить результат. Спочатку я хотіла взяти один папірець, але в останній момент передумала і взяла той, який найкраще на мене "дивився". Сьогодні за один стіл можна було сісти тільки двом людям, але між ними повинен бути мінімум один стілець.

Нарешті я подивилася на питання та з полегшенням зітхнула. Потім ми заповнювали якийсь документ і на іншій його стороні нам сказали записувати відповіді.За декілька хвилин до викладачів почали підходити перші бажаючі відповісти усно. Я вирішила, що хочу швидко відповісти, як тільки закінчу, бо я почну хвилюватися і можу виправити ті відповіді, що до цього були правильними.

Насправді, коли я вже сиділа і відповідала на додаткові допоміжні питання викладачів, я зрозуміла, що треба менше хвилюватися і згадала пораду Каті, яка заключалася в тому, що головне не мовчати говорити все, що ти знаєш(звичайно, те, що хоч якось причетне до питань в білеті). Нарешті мені сказали результат. 187 балів з 200 можливих. Я одразу зраділа, адже я не була впевнена, що хоч 160 наберу. Мене відпустили і я пішла до виходу з коледжу в підвищеному настрої.

Я подзвонила до Каті і повідомила їй результат. Вона мене привітала і включила режим #аяжказала, але тут я була дійсно з нею згодна. 

Коли ми договорили, я зрозуміла, що за всі ці дні, що я в сестри, мама навіть не зателефонувала до мене. Навіть зараз, навіть перед екзаменом. В очах запекли сльози. Я зрозуміла, що я їй зовсім не потрібна. Дімі також. Мені нікому було подзвонити і розповісти про результат, крім Каті...

Щоб не розплакатись прямо тут, я вийшла з коледжу і одразу ж зупинилася зі здивованим поглядом. Максим стояв, спершись об стіну і тримав в руках жовті ромашки і щось в пакеті, та дивився щось в телефоні і усміхався. Серце одразу ж пропустило удар і стало чомусь так образливо. Перша сльоза покотилася по щоці, але слідом покотилася і інша, і я автоматично відступила на крок назад, але забула, що там ступенька і впала. Максим одразу ж помітив мене...