Глава 2

Через хвилин двадцять я вже була біля дому сестри. Вона жила на вулиці, де збудовані приватні будинки. Двоповерховий дім Каті та її чоловіка чимось нагадував дім в стилі хай-тек. Подвір'я огороджено високим парканом з бетону.

Хвіртку мені відкрив Олег на руках з Марком.

—Привіт, Алінко,—привітно посміхнувся він і дав мені на руки племінника, а сам взяв мої сумки і пішов в сторону будинку, закривши хвіртку на замок.—Як доїхала?

—Нормально,—тихо сказала я, згадавши свої сьогоднішні пригоди в вигляді режиму "Hide and seek". Олег пішов в сторону будинку, а я повільно попленталася за ним.

—Ти, напевно, втомилася? Ти вибач, що так вийшло, Катю викликали на роботу терміново, я б тебе забрав, але Марка ні на кого залишити. Ми його зазвичай залишаємо сусідам з дому навпроти, але вони в відпустці.

Я мимоволі глянула на племінника, який обійняв мене за шию і вткнувся носом в моє плече і усміхнулася.

—Та нічого, все ж нормально.

Ми зупинилися на терасі і я оглянула просторе подвір'я з короткою якраво-зеленою травою.Я здивувалася, бо коли я тут була останній раз тут були клумби.

—Це Катя побачила в якомусь журналі дизайн двору і тепер хоче посадити кущі і підстригти їх в прямокутні форми,—засміявся Олег, ніби прочитав мої думки.—Якщо хочеш, то можеш пройтися двором, або підти на кухню щось перекусити. А я твої речі віднесу.

Я кивнула, а Олег взяв в мене Марка, а через хвилину повернувся за речами. Я спочатку трішки пройшлася, а потім пішла на кухню-вітальню з панорамними вікнами. Весь дім був у сучасному стилі і це зрозуміло, адже Катя дизайнер. Олег завжди жартує, що жінка-дизайнер — це горе в сім'ї. Взагалі ця пара дуже мило збоку виглядає, бо вони постійно підколюють одне одного і в них є традиція один раз у два тижні властовувати бій подушками, будувати халабуду з подушок та ковдр. Про такі пари зазвичай говорять: "Якщо кохання, то тільки таке".  

—Я відніс речі в твою кімнату,—я повернула голову і побачила Олега.—Щось будеш? Чай, каву, чи, може, спагетті?

—Та ні, дякую,—я усміхнулася.—Я піду в кімнату і відпочину.

Я піднялася по поворотних сходах з світлого дуба і зайшла в двері навпроти. Цю кімнату сестра облаштувала спеціально для моїх приїздів. Білі стіни, підлога зі світлих дощечок, чорна стеля. Посередині велике ліжко, з обох боків біля якого дві тумбочки, з правого боку гардероб через всю стіну з відсувними дверима, зліва були полички для книг та стіл.

Я поклала на стіл свою сумочку і вирішила лягти на ліжко. Та я не помітила як я заснула.

Коли я прокинулася, то помітила, що хтось мене накрив м'яким пледом. Я прислухалася і почула, що хтось закрив вхідні двері. Це, напевно, Катя. Я швидко витягнула з сумки атласні сірі короткі шорти і білу футболку по пупок. Своє русе волосся я зібрала у високий пучок, як у American girl і одягнула смішні рожеві тапочки з заячими вушками. Відчинивши двері, я почула на першому поверсі голоси і почала тихо спускатися сходами. Коли я підходила ближче до сходового майданчика, то зупинилася, почувши слова сестри:

—Так, я хочу Алінку забрати до нас. Ти ж розумієш, що вона всю кров із неї вип'є? Вона її ще більше ненавидить, ніж мене!

—Катю, я не проти, але ж ти розумієш, що ми не маємо права?

—Я знаю, але це не може більше продовжуватися. Чим далі, тим гірше. Ти забув про ту історію, коли я прокинулася від того, що в неї був знову приступ і вона мене душила? А як вона в мене раз ніж кинула?! Вона психічно хвора! Я не хочу, щоб з моєю сестрою щось сталося!

Я закрила рот рукою, коли нарешті зрозуміла, що вони говорять про мою матір. Для мене було шоком, що вона ледь не вбила Катю. Я здогадувалася, що з мамою щось не так. Вона постійно принижує мене, часто навіть вдарити може, але я навіть не здогадувалася, що вона здатна аж на таке.

—Добре, тоді давай я спробую підключити свої зв'язки і ми щось придумаємо?

—Де Аліна?—раптом запитала сестра.

—Вона спить, я заходив до неї...

Раптом я не захотіла більше підслуховувати і почала легенько збігати по сходах, щоб вони це почули. 

—Привіт,—просто мовила я. 

—Привіт, Алінкін,—Катя за секунду опинилася біля мене і обняла.—А в нас є для тебе сюрприз.

—Який?—я запитально підняла брови.

Натомість Катя взяла мене за руку і повела на задній двір. 

—Нуу,—я обдивилася територію.—Альантка з'явилася. Гарна.

—Ні, ми зробили басейн, а ти завжди мріяла навчитися плавати, так що пішли.

—Прямо тут? Зачекай!

Я, напевно, була схожа на помідор, коли помітила, що тут поряд тільки двох поверхові будинки і хтось може побачити, але все ж пішла за Катею.

Басейн був великим і обкладений чорною плиткою, дивно як я його не помітила.

—А чому б і ні?—засміялася Катя і, позбувшись олягу, швидко стрибнула в воду.

—Але ж тут можуть дивитися...

—Ой, та кому це потрібно! Ну як хочеш, ти багато втрачаєш,—Катя нирнула, а я почала поптатися з ноги на ногу. Нарешті вона винирнула.—Алінкін, візьми рушник і спустися на декілька сходинок, будь ласка. Вода просто з хлоркою і треба витерти обличчя.

—Добре,—я помітила вішалку в вигляді стовпчика з рятувальним кругом, на якому звисають гачки і взяла м'який рожевий рушничок і почала спускатися. Вода мені здалася холодною.

—Дякую,—Катя посміхнулася на всі тридцять два і повісила рушник на драбинку. 

Я вже хотіла вилізти, але Катя раптом вхопила мене за руку.

—Що ти...

Раптом я впала в воду і схопилася руками за древзяні поручні, що були навколо всього басейну. Якого лішого?! Я повернула голову до Каті і побачила на її обличчі усмішку чеширського кота і бризнула на неї водою. Вона почала сміятися і робити те саме. Спочатку я злилася, а потім теж почала веселитися.

Раптом мені здалося, що хтось дивиться на мене і я почала озиратися, але коли я нікого не побачила, то це відчуття не зникло. На мить мені здалося, що в вікні з будинку з правого боку від будинку Каті була постать якогось хлопця. В мене з'явилося якесь дежавю, ніби я колись бачила цю людину. Дивно, правда? Як я можу її бачити, якщо я навіть не впевнена, що там хтось стояв. Поки я покліпала, силует зник. Я повільно зробила вдих-видих. Заспокойся, Алінко, це все нерви і сьогоднішні доганялки. Чи, може, ні?