Початок. Перше знайомство.

Літо, 2019 рік

Марічка успішно склала іспити та готувалася до переїзду в Київ. Здавалося, що найстрашніше вже позаду - непрості шкільні роки, підготовка до екзаменів, підпис усіх документів, збір речей, прощання з рідною домівкою.

Відчувалася свобода, але якби вона знала, що найцікавіше ще попереду. Те, що зробить її сильнішою, нею теперішньою.

Осінь, 2019

Переїзд до столиці вважався нездійсненною мрією, а тепер вона тут. Під’їжджає до гуртожитку та займає місце в черзі на поселення. Хвилюється, проте не через це, а тому що причиною став погляд юнака напроти.
 

“Гарний, але дивна реакція на нього. Треба уникати зайвий раз”, - подумала вона, як раптом почулося ззаду

“Мироненко, давай документи. Йди заселяйся, попроси когось і нехай допоможуть. Ви перший курс, речей багато. А вони хоч щось хороше зроблять”

Не встигла Марічка щось відповісти та ззаду викрикнув невідомий медового кольору волосся:
 

• Я можу! Давай допоможу. Усе одно ще моя черга нескоро, хлопці в разі чого віддадуть документи.
• Чесно? Дякую велике, бо я тут нікого не знаю та й хвилююся дуже. 
• Нема проблем, чесно кажучи, тут немає нікого хто б не переживав. Тому не бери дурного в голову.
• А важке до рук, - усміхнулася дівчина
• Ти смішна. У мене мама так каже, але тут бачиш, сам напросився.

Марічці стало більш затишно після цього короткого діалогу, але ненадовго. Той, кого вона уникала, вирішив піднятися одночасно з ними. 

“Добре, що я вже не сама. Ой, не принесе він хорошого. Але що ж це я? Що зі мною? Не про це треба перейматися”

Потрясла головою дівчина та продовжила розмову з новим знайомим:

• Як тебе звати? Я Марічка, - люб’язно посміхнулася дівчина
• Приємно познайомитися, я Роман. Який факультет у тебе, Марічко?
• Філологічний, вивчатиму англійську та іспанську. Ти що вивчатимеш?
• Цікаве тут поселення, - засміявся хлопець
• Що ти маєш на увазі?
• Та те, Марічко, що я вивчаю Фінанси та страхування. Уперше таке бачу, - продовжував сміятися хлопець
• Ось воно як! Дійсно, непередбачуване рішення.Сподіваюся на цьому сюрпризи завершені
• Зараз перевіримо, ось твоя кімната. Відкривай двері, я теж, якщо ти не проти подивлюся. Порівняю потім який факультет більше люблять
• Не сміши мене, хоча я вже не впевнена.

Дівчина дістала ключі з кишені та почала відкривати двері. Перед очима була світла та простора кімната на трьох. 

• Хух, - полегшено зітхнула дівчина
• Так, дійсно непогано. Ти схоже молодець, - вигукнув Роман
• Тобто? 
• Ех, Марічко, будь обережна. Ти занадто наївна. Кімнати для трьох людей дають або лише якщо хтось дуже добре попросить, або вдача. Проте я більше схиляюся до першого варіанту.
• Ну ось заселишся і перевіримо, - відповіла на це дівчина. До речі, запрошую в гості, ти мені дуже допоміг. З мене чай і печиво з домашнім варенням. У мене, до речі, бабуся його на замовлення робить.
• Навіть так. Добре, обов’язково зайду, мені тепер за тебе хвилюватися.
• Що ти знову маєш на увазі, Романе? - розсміялася на всю кімнату Марічка
• Обернися та побачиш, а кажеш ніхто не міг домовитися. Точно буде весело, готуйся.

Поглянувши назад, вона знову зустрілася очима з незнайомцем з першого поверху. 

“Ні, він мене переслідує чи як? Що відбувається” - подумала вона та обіцяла собі підійти до нього при першій нагоді. Лише коли будуть наодинці, ось тоді точно.

Після того як вони обмінялися поглядами, хлопець розвернувся та пішов у іншу сторону.

• А я казав, уххх, буде цікаво. Тепер я починаю бути вдячним за таке поселення, - почула від Романа
• Що ти оце кажеш? Випадково проходив, може він спостерігає як якийсь староста поверху.
• Життя покаже, о, тепер я вже почав говорити як моя мама. Добре, я пішов, бо теж хочеться зустрітися зі своїм ложе на найближчий рік точно. Тому до зустрічі, в разі чого я пам’ятаю де ти.
• Добре, дякую ще раз велике. У разі чого - звертайся, до речі, ти мій перший знайомий тут. Тобі особливо вдячна тобі, Романе. Про чай не забувай.
• І варення, не забуду. Все, я пішов. Бувай!
   

Як тільки вони попрощалися, Марічка зачинила двері та підійшла до вікна кімнати. Яке, до речі, виходило на парк і почала милуватися деревами і сонцем.

“Життя прекрасне, - подумала вона. Треба зателефонувати батькам, розповісти про свою вдачу”