Розділ 8

Я забігла до приймальні ректора дихаючи, як загнаний кінь, але часу перепочити не було. Ззаду чулися вульгарні вигуки адепток, що зустрілися на нашому шляху  і шумне сопіння Альбіцці, що явно збирався мене придушити. Не зменшуючи ходу, я пролетіла повз Аделаїду, яка читала якийсь любовний роман  і увірвалася в кабінет ректора, зачинивши двері прямо перед носом лицаря Ордену захисників відьом. Ох, як би він зараз мене «захищав», я вже собі уявляю!

- Гей, Коен! - почувся з-за дверей гнівний окрик Аделаїди, а потім м'якший - Молодий чоловік! Куди в такому вигляді? До мене?

Фух, це я вдалу тактику вибрала! Зараз Аделаїда його прилаштує у надійні руки!

- Адептко Коен! - суворий голос Двейна змусив мене відірвати вухо від ректорських дверей і обернутися до причини всіх своїх бід і неприємностей.

Маркіз Хартфорт застиг холодною статуєю біля вікна і дивився на мене суворо та байдуже! Знову цей його погляд сніжинки! Бісить!

Я відірвалася від дверей повністю і зробила кілька кроків усередину кабінету.

- Ви хотіли мене бачити, ректор Селмон?!

Постаралася говорити спокійно і впевнено, нічим не видаючи бажання схопити руками цю білу шию і придушити зарозумілого мучителя, а може й поцілувати. Не знаю, я вже зовсім заплуталася.

- Так, міс Коен. Сідайте! - стримано сказав мені ректор і показав рукою на стілець для відвідувачів.

Я присіла, продовжуючи розглядати цього холодного і до запаморочення гарного чоловіка! Ну чому, Всесвіт, я не закохалася в когось простішого? Де я так нагрішила? Невже ті старі колби були настільки цінними?

– Мене тривожить ваша поведінка, адептка – без зайвих реверансів заявив ректор. – І якщо ваші нерозумні дії минулого тижня можна було списати на юнацьке захоплення, то тепер ви переходите всі межі.

Зробивши невелику паузу, Двейн так само вдавано спокійно сказав:

- У нас Академія, а не дім розпусти, міс Коен!

Що перепрошую?! Від почутого у мене перехопило подих, а руки стиснулися в нервовому жесті. Мені здалося чи мене щойно назвали...

- Я нагадаю, що ви тут для того, щоб навчатись, а не бігати за лицарями ЗАУ. Тому попрошу вас триматися подалі від Маркуса Альбіцці та йому подібних.

- Пішов до біса!

О так, я нарешті це сказала і пишаюся собою! Він реально перейшов усі межі! Обличчя Двейна здригнулося, проявивши першу емоцію за весь час мого перебування в кабінеті.

- Що ви сказали, міс Коен?

- Ідіть до біса, шановний ректор  Селмон! - бачить Всесвіт я не хотіла, але він мене довів - Я робитиму, що захочу й з ким захочу і це не ваше собаче діло!

Я підірвалася зі стільця, впустивши останній на підлогу, і збираючись піти подалі від цього дурня, поки його банально не прикінчила. І начхати, що за дверима кабінету мене може чекати голий Маркус, сповнений жаги помсти та тарганів. У мене просто немає сил перебувати у присутності цього лицеміра.

- Юджинія повернися!

Почувся гучний наказ, який я проігнорувала, але варто мені було відкрити двері, як на них опустилася сильна рука   закриваючи шлях до відступу.

- Не варто мене злити, дівчинко. Ти не знаєш, яким я можу бути. - зовсім поруч, над головою, пролунав трохи хрипкий голос Двейна. І я всією шкірою відчула, що він стоїть за моєю спиною. Так близько, що варто мені трохи хитнутися назад і я всім тілом пригорнуся до нього. Але чомусь цього не зробила і навіть не повернулася, а лише з гіркотою промовила:

– Я вже не впевнена, що хочу знати.

І це зараз було щирою правдою. Навалилася така втома, а в очах защипало щось мокре та солоне. Але ми - відьми не плачемо при сторонніх і  тим більше при наречених, що відмовились від нас і поводяться, як собака на сіні.

Тому, не сказавши йому більше ні слова  потягла двері на себе  і він відступився, даючи мені можливість піти.

Я напевно пошкодую, ось сто відсотків пошкодую, що не скористалася нагодою і не торкнулася його в цей момент, але... Що б там не думала Ліна та решта дівчат все ж таки у мене є гордість і власна гідність. І ось зараз я збираюся зберегти хоч крихти цього дефіцитного товару.

Не обертаючись покинула кабінет  почувши, як за мною тихо зачинилися двері, а потім у кабінеті розбилося щось скляне і явно тендітне. Але я байдуже пройшла до виходу, де зіткнулася зі злегка розпатланою, але дуже задоволеною Аделаїдою.

-О, Коен, ти вже?

Секретарка відсторонилася, даючи пройти, а потім передумавши, погукала:

- Коен!

Я обернулася і розгублено глянула на нашу змію:

- Так?!

- Якщо тебе ще хтось переслідуватиме - понизивши голос до змовницького шепоту сказала секретарка - ти забігай до мене. Я підсоблю!

І вперше в моєму житті, а може навіть і у своєму, Аделаїда весело підморгнула.

Мені залишилося тільки здивовано похитати головою і помандрувати далі до своєї кімнати. Навіть крізь похмурий туман, що огорнув мозок, пробивалася тривожна думка. А чи живий взагалі залишився невдалий псевдозалицяльник, Маркус Альбіції? Хоча наша стервозина Аделаїда навряд чи розкидатиметься такими цінними кадрами, що самі пливуть їй у руки.

"Це не публічний дім, міс Коен" - подумки передражнила я Двейна. Ха.! Краще б за своєю секретаркою стежив, містер Мораль. Знову захотілося розплакатися і з'їсти якусь шоколадку під сумне завивання старовинної балади про велике кохання короля Реджинальда і королеви Зібілли, але варто було тільки зайти в кімнату, як мене тут же загрозливо зустріла  хмура Ліна. Подруга стояла посеред кімнати, вперши руки в боки, а Поппі сиділа в куточку тихенько забившись туди й мімікрію під блідо-рожеві шпалери.

- Юджинія Марія Коен!!

О ні тільки не це! Я не витримаю ще й лекції з боку Ліни. Краще пристреліть мене пульсаром чистої енергії і прикопайте десь на галявині біля Академії. Можна навіть на тій, де стояли табором смертники із ЗАУ, вона начебто нічого.

– Це було просто геніально! Я пишаюся тобою, моя люба!