Розділ 7

У їдальні, куди мене витягли дівчата розвіятися після важкої розмови, не було де яблуку впасти. Нічого дивного, адже Гліцинія все ж таки зволила

відпустити «бідолах» із ЗАУ у вільне плавання, довівши до їхнього відома  всі інструкції безпеки. Що дуже непогано закріплювали наочні приклади у вигляді п'ятнадцяти товаришів, які пали у нерівному бою з відьомським любовним зіллям.

Тому в їдальні мене вже зустрічали не ті самовпевнені й безтурботні красунчики, що весело балакали на галявині перед нашою академією, а похмурі та насторожені лицарі ордену захисників відьом «у тилу ворога». Але не всі!

Особливе пожвавлення було за центральним столом, де, судячи з усього, сиділи вершки лицарського факультету. Насамперед привертав увагу платиновий блондин, навколо якого і зібралася галаслива компанія.

- Це Ерідан Грейл! - Пошепки повідомила мені всезнайка Ліна - троюрідний племінник її величності.

Я кивнула у відповідь, але подруга могла цього й не казати. Хлопець у центрі без сумніву був Грейлом і як дві краплі води скидався на нашого короля, Ліріона Великого. Такий же карколомний красень, тільки в Ерідана очі були не синіми, а зеленими.

- О, а праворуч від нього сидить Маркус Альбіцці. Бачиш того чорнявого бога?

Я з подивом глянула на Ліну і підняла брову, але подруга не звернула на це уваги, продовжуючи пожирати хлопця не здоровим поглядом. М-да, хтось схоже попав не менше від нашого ректора. Але Маркуса і справді було важко не помітити.
 

Чорне, як смола, волосся і сині, грейлівські очі били наповал. Напевно! Я не в курсі, тому що останнім часом віддаю перевагу підстаркуватим красеням з сірими очима і білявою шевелюрою. Ось точно прокляв хто!

А, до речі, про клятих. Поруч із Маркусом уже сиділа його змія сестриця і нахабно витріщалася на королівського племінника коров'ячими очима. Як швидко вона зорієнтувалася. То ректор, то Ґрейл. А не трісне у тебе, Маріанно, стратегічне місце у спробі всидіти на двох стільцях?

Я зневажливо пирхнула у відповідь на власні думки, чим привернула непотрібну увагу. Маріанна ніби відчувши, що я думаю про неї, повернула голову і вчепилася в мене недобрим поглядом. А потім нахилилася до брата і щось йому сказала, показуючи в нашу сторону. Якусь гидоту, мабуть. Але я не стала перевіряти реакцію ще одного представника сімейства  Альбіцці й просто повернулася до них спиною. Мені   Маріанни за очі. Нехай думають, що хочуть, начхати на них усіх, у мене може особиста трагедія. Мені ректор не дається, а тут якісь видри пліткують. Ну і нехай!

- Я вже відправила вісточку Ліві - повідомила Поппі, сідаючи поруч і підсовуючи ближче до мене магічне меню. - Не відомо, коли вона зможе відповісти, але це принаймні крок уперед до розуміння твого загадкового Двейна.

Так, розпитати подругу варто. Хто ж краще знає одного з найближчих друзів батьків, як не Ліві. Напевно, вони говорили про ректора і не раз. А мені будь-яка дрібниця буде корисна.

М-да, Джині, до чого ти дожилася! Ось тобі і магпара, і кохання всього життя. Шпигуєш і збираєш плітки, замість ніжитися в теплих обіймах. Ех!

- Гей, ти чого зажурилася?! - Вигукнула Поппі, прочитавши на моєму обличчі думки - Ліно, скажи їй що-небудь!

– А? - відповіла подруга, відволікаючись від розглядання «чорнявого бога» після того, як Пенелопа тицьнула її ліктем у бік - А, так, Джині, не варто сумувати. Ми відьми, не сумуємо, а діємо.

- І то правда - пробубнила з набитим ротом Поппі - у тебе ще багато можливостей попереду! Одне відпрацювання чого варте.

Ох точно! Відпрацювання! Я ж ще маю заскочити до Гліцинії. Звітуватись і порадитись, може  і вона якусь світлу думку підкине. Ні прямо, звичайно ж, наша деканша не скаже: «Значить у вівторок підсиплеш п'явок йому в шкарпетки, а в середу перцю в спідню білизну, запам'ятала?» . Але деякі завуальовані поради ображена відьма може дати, тонко натякнувши. А підступність та винахідливість це взагалі наш коник.

- Знаєте, дівчата, я, напевно, до Гліцинії піду - повідомила подругам відсуваючи стілець - Потрібно уточнити деякі питання

- А як же обід? - стрепенулась Поппі, що до їжі завжди ставилася з особливою повагою.

- Апетиту немає – махнула я рукою.

- Гаразд, ми тобі щось прихопимо з собою, - повідомила добросерда Пенелопа, а Ліна мовчки кивнула.

Щось тиха вона якась, мигцем подумалося мені, поки я йшла до виходу з їдальні, на нашого генерала у спідниці зовсім не схоже. Треба  увечері розпитати...

Мої думки перервала чиясь нахабна лапа, що абсолютно безцеремонно опустилася мені на плечі майже біля самих дверей. Я відверто офігіла від такого нахабства, особливо коли почула над вухом:

- Привіт красуне. Кудись поспішаєш?

У шоці повернула голову, щоб подивитися у знамениті, грейлівські очі. «Чорноволосий бог», а за фактом новоспечений самогубець, усміхався мені фірмовою усмішкою сімейства Альбіцці (тобто в тридцять два зуби) і робив це напрочуд звабливо. Напевно, ця посмішка була відточена на багатьох дівочих серцях і працювала безвідмовно. Але це там... У них у ЗАУ, а тут лігво дуже злих і недолюблених відьом, які терпіти не можуть, коли їх лапають без дозволу.

- Руки прибрав! - прошипіла я, недобре примруживши очі.

- Та гаразд тобі, крихітко, - хмикнув смертник. - Я ж по-дружньому. Чи тебе по-дружньому не влаштовує, га?

Я, в принципі, знала, хто за цим стоїть. Ставлю всі зілля Гледіс, що це Маріанна вигадала. А судячи з скрипу зубів, що долинали від рядів відьом, яким встиг сподобатися Маркус, її помста цілком вдалася. Якщо Двейна мені ще з горем пополам пробачили, то за другого «приватизованого» самця прилетить найсерйознішим чином. От же ж відьма!

Я вже зібралася сказати цьому придурку все, що думаю про нього, його сестричку та їх методи. А потім наслати на обох якесь прокляття, як двері в їдальню відчинилися  і ми мало не в ніс-носом зіткнулися з героєм моїх думок і фантазій.