Розділ 6

Кинувши на мене застережливий погляд, ректор підійшов до вікна і відразу ж непристойно вилаявся. Ні, звичайно до дядечка Чарльза йому далеко, але все ж його знання заслуговують на повагу. А ще мені було дуже цікаво, хто ж дозволяє собі такі вільні вирази  стосовно нашого крижаного маркіза.

Намагаючись сильно не шуміти й не випускаючи зброю-швабру з рук, я посунулася ближче до високих вікон і трохи визирнула назовні.

Мати моя прародителька відьма!! Хто притяг сюди всю солодку крамничку ЗАУ?! Факультет лицарів  у повному складі   стояв перед головним корпусом Ведичної Академії. На нашому зеленому лужку, з валізами, нудьгували й перемовлялися всі ті накачані, породисті красені, що ми бачили суто по каталогу Ліни. У зоні досяжності, ось прямо зараз, на нашому дворі. Простягни руку і візьми! Ой-йой! Що зараз буде…

Річ у тому, що недаремно наші Академії намагаються не дозволяти адептам перетинатися до випуску. Ну, принаймні, відьом тримають на голодному пайку і це зовсім не через сумнівну дівочу честь останніх. Просто ситуація з лицарями дуже нагадує ситуацію з червоним ворхом. Бідолаха думає, що полює він, але по факту... Найстрашніший хижак тут - спрага до любові відьма!

Ось і ці наївні зараз напевно радіють, що перебувають у нашому «квітнику», але це доти, доки не продзвенить дзвінок і відьми не побачать, який новорічний подарунок зробив їм хтось дуже щедрий і дуже нерозумний.

- Селмон, не ховайся!

О, а цей голос належав колоритному чоловікові, з лисою головою та шрамом від чиїхось пазурів на шиї. Одягнений він був не за погодою. У легку безрукавку та чорні штани, а також являв собою цілу гору тестостерону та м'язів. Така собі махіна для вбивств. Якби я виглядала так ...хм.. грізно, то теж хамила б на право і на ліво. Мабуть...

- Навіть не збирався! - Огризнувся Двейн, відчиняючи вікно. - І для вас магістр Брадроу, я ректор Селмон!

Брадроу, Брадроу, до чого... Ооо, це ж знаменитий декан бойового факультету ЗАУ!! Як цікаво! Але що він забув на нашій галявині, у самому лігві відьом?

- Ти ректор Селмон для ось цих ось шмаркачів - кивнув у бік лицарів, не дуже дипломатичний декан. - А також для своїх курок з академії!

Ого, а це він даремно! Відьми народ злопам'ятний, професор-козлик не дасть збрехати.

- А для мене ти просто Селмон, ще з того часу, як на першому курсі....

- Давайте без цього - гарячкувато зупинив бойовика Двейн. А я б ось послухала із задоволенням про подвиги «правильного» крижаного ректора – Що ви тут забули з усім факультетом?

- У корпусі та гуртожитку лицарів знайшли синю ольцену і за наказом керівництва ми переїжджаємо навчатися у ваш заклад на цілий місяць. Тобі що Грейл  нічого не сказала?

Я свиснула відразу ж від двох речей. По-перше, синя ольцена, це дуже рідкісний і небезпечний для магії вид грибка, що правда росте виключно в закритих приміщеннях і важко виводиться (місяць, це магістр Брадроу дуже скромно оцінив масштаби неприємностей. Як би вони до нас на пів року не переїхали). А по-друге, говорити про її величність у такому панібратському тоні могла або надто близька, або надто безстрашна людина. І, схоже, бойовик був з останніх.

Своїм необережним свистом я привернула  увагу Двейна (краще б іншим часом привертала його так успішно). Кинувши на мене грізний погляд, ректор гаркнув:

- Стійте там! Це наказ! Я зараз спущусь!

І відірвавшись від вікна, він одразу заявив мені:

- Адептко Коен, підберіть слину та марш на пари!

Тобто? Що означає підберіть слину? Це він зараз на що натякає? Ні, прямим текстом каже!!

- Та я навіть не намагалася...

Спробувала обуритися  такому наклепові, але ректор не став слухати й підступно клацнув пальцями, запустивши в мене вже знайомий вихор. Той закрутив мою нещасну тушку по кабінету і не забувши прихопити з собою мої інструменти, що я так ретельно підбирала, виніс нас за двері.

Пролетіли ми добрих два поверхи, перш ніж вихор кинув мене посеред коридору, поряд із навчальними аудиторіями, а зверху впустив увесь інструментарій. Зла, як чорт, лаючись і відпльовуючи, я виповзла з-під усієї цієї купи й відкинула убік швабру, що послужила мені тимчасовою перукою. Ну, Двейн, ти сам напросився!

Але моєї ганьби Всесвіту виявилося мало і за спиною почувся найнеприємніший у світі, муркотливий голос:

- Ну і як просувається полювання, Коен?

Я обернулася і побачила Маріанну Альбіцці з новою зачіскою та з записуючим кристалом у руках. Ох, Джині, Джині! Може тобі до викладача з прокляття сходити? Не може ж тобі й справді так тотально не везти в житті?!

Але треба тримати обличчя до останнього. Тому я з максимальною гідністю піднялася з купи приладдя і гордо піднявши ніс, заявила:

- Краще, ніж у тебе росте волосся, Маріанно!

Альбіцці перекосило від згадки про її улюблені кучері, а ручки, що стискали кристал, рефлекторно скрючило. Я вже приготувалася до того, що доведеться порушити дану Ліні обіцянку і в черговий раз вчепитися в патли  неприємної відьми, як раптом  з аудиторії поряд почувся гучний крик:

- Аааа! Лицарі! Лицарі тут!

Ми з Маріанною здригнулися і навіть злякано присунулися якось ближче один до одного. Але вона від несподіванки, а я ось навпаки. Чітко розуміючи, що зараз буде.

Ох почалося! Бідолах  помітили!

І, правда, все наше відьомське плем'я повалило геть з аудиторій, мало не затоптавши мою «зброю чистоти» і нас разом із нею.

- Що сталося?! - спіймала Маріанна, одну з адепток, що пробігали повз.

- У нас там весь факультет лицарів ЗАУ, перед корпусом стоїть, уявляєш?!!! – збуджено поділилася новиною та.

Очі Маріанни хижо блиснули й вона, відпустивши відьмочку, повернулася до мене.

- Гаразд, Коен, пощастило тобі. Зараз я не буду з тобою розбиратися, але ... - наблизившись до мене і зловісно примруживши очі, ця змія прошипіла - Я все пам'ятаю, Юджинніє! Все та всіх!