Розділ 5

О, я млію від цієї білої, недовірливо піднесеної брови. Вона надає обличчю ректора особливого скептичного виразу, що робить його ще   симпатичнішим і мужнім.

-… І ось ми побігли за….

А який у нього ніс! Ви колись бачили такий ідеальний ніс? Я от зараз любуюся! Тонкий, породистий, з крилами, що роздмухуються, варто його власнику почати сердитися.

- …як бачите, пане ректоре, вийшло непорозуміння….

А лоб?! О, цей гладкий, високий лоб! На який так і норовить стрибнути неслухняне біле пасмо, що вибивається з ідеальної зачіски. Так і хочеться прибрати її тремтячою рукою, а потім покрити поцілунками найдосконаліший лоб з усіх існуючих!

- Ви мене за дурня тримаєте, магістр…

О, він заговорив, він заговорив! Вищі сили, який у нього голос! Я тану! Скажи щось ще! Будь ласка!!

- Покарання!

О так!! І ще!! Говори не зупиняйся!

- Відпрацювання! Щонайменше два тижні!

Як же це звучить у його вустах «Відпрацювання», ніби погладив мене всю. ІІІІІІІІ!!!!

- ІІІІІІІІ!!!! – вторила моїм думкам Ліна, але цього разу вголос – Ректор прошу вас! Це надто суворо! Ми й справді нічого такого не хотіли та дійсно заблукали.

Подружка піддалася вперед, щосили зображуючи каяття, але Двейна це ні крапельки не пройняло.

- Адептка Вузерін - суворо вимовив ректор - Я на відміну від вашого декана не збираюся...

- Ах! - не дала договорити маркізу подруга і зобразивши вмираючу лебідь, полетіла на підлогу. Прикривши очі тильною стороною долоні й схопившись за серце, як актриса з дешевих водевілів Ліна розляглася прямо посеред кабінету ректора.

- Ліно! Ліно, що з тобою?! - Поппі й Гледіс одразу кинулася до нашого генерала, а я, трохи прийшовши до тями, теж спробувала їм допомогти. Ми підхопили  тушку Ліни без ознак життя, і Поппі відразу ж почала обмахувати її долонею, намагаючись привести до тями.

- Вузерін, не смій мені тут ламати комедію! - Процідила Гліцинія, перебуваючи на стадії максимального кипіння.

- Пити! - Прохрипіла Ліна, простягаючи руку до графина з чимось міцним всередині, що стояв на тому самому низенькому столику під яким я встигла зустріти свою долю.

Гледіс одразу метнулася за графином і склянкою та  налила "вмираючій" чогось коричневого і пахнючого. Ліна пригубила буквально трошки й охнувши відштовхнула його в бік. Ти дивись!! А це точно та сама Ліна, що скуповує «Червону відьму» на підпільному ринку Академії?

- Дозвольте привітати вас, магістр Белоушип, вам вдалося виховати найталановитіших актрис. - Ректор говорив спокійно, але глузування так і сочилася в його слів. - Шкода, що у нас магічна академія, а не театр.

Гліцинія шумно зітхнула, а ми напружилися, і навіть симулююча Ліна розплющила одне око. Що ж ти робиш, Двейне? Деканша і так на межі, а ти закопуєш нас у землю і навіть глибше.

Але красень Селмон не закінчив на цьому:

- Я хотів особисто вигадати їм покарання, але думаю тепер, це буде вашою проблемою. Несіть відповідальність за своїх підлеглих, Гліцинія. Сподіваюся хоч із цією справою ви впораєтеся?

Вона зараз його перетворить на жабу! Сто відсотків це зробить! Ось зараз її очі спалахнули чорним вогнем з пекельними відсвітами і ... тут же погасли?

- Звичайно, маркіз Хартфорт, я обов'язково впораюся з цим завданням - дуже спокійно і холодно вимовила відьма і вклонилася.

- Тоді я не затримую вас і ваших підопічних - відповів Двейн, відпускаючи нас помахом руки.

- Дякую вам, маркіз Хартфорт - ще раз вклонилася Гліцинія і пішла на вихід, поманивши нас за собою.

А ми дуже не хотіли йти. У кабінеті ректора було безпечніше. Крім того, тут знаходився  був такий чудовий зразок мужності та чоловічої привабливості, але, на жаль, наша відьма зараз не в тому настрої, щоб з нею сперечатися.

Я взагалі не пам'ятаю, щоб з нею хтось сперечався і залишався після цього цілим і неушкодженим.

Тому тихенько зітхнувши і кинувши останній тужливий погляд на ректора, що вдавав дуже зацікавленого якимись документами, і залишила кабінет останньою.

Ми несміливо вийшли з приймальні ректора, слідом за розгніваною Гліцинією, очікуючи, що вона потягне нас до себе і почне виносити мізки, а потім просто прокляне, перетворивши на тарганів (схоже, на жаб ми ще не заробили), але деканша здивувала нас.

- Слово-ключ, Ліно! - Сказала вона, різко обертаючись і зупиняючи нашу похоронну процесію.

-Га? - здивовано глянули ми на неї.

- Слово-ключ від твоєї схованки - пояснила нам магістр Белоушип - Давай швидше, не погіршуй, ще більше своє становище!

- Відплата - промимрила подруга і Гліцинія відразу клацнула пальцем. Мить і в її руці з'являється чималенька пляшка з червоною рідиною, що весело плескається за зеленим, магічним склом. Ліна тихенько застогнала. На цей раз по-справжньому і дуже гірко. Схоже, зла деканша щойно розорила всі запаси «Червоної відьми», що набрала собі завбачлива подруга.

- Чекаю на вас завтра у себе в кабінеті - сказала деканша, розглядаючи пляшку жадібним поглядом.

- Але не з самого ранку! - попередила вона нас - А десь ближче до вечора! Так, цього часу буде достатньо!

А чи не була часом Гліцинія ученицею того випуску, що придумав «Червону відьму»? З підозрою ми подивилися на деканшу.

- І, до речі, Джині, тобі я вигадала покарання вже зараз - повідомила вона, відриваючись від пляшки і зосереджуючи свою увагу на мені. - З сьогоднішнього дня і цілий місяць, ти допомагаєш секретарці ректора Аделаїді! А також стежиш за кабінетом ректора. Квіточки поливаєш, пил протираєш, зрозуміла мене?!!

ІІІІІІІ!!!! Ще б  пак не зрозуміти! Я швидко-швидко закивала головою і подивилася  на Гліцинію обожнюючим поглядом. От це так  відьма!! Помстилася, так помстилася! Не відходячи від виробництва, так би мовити! Наказано придумати покарання, значить покарання. Тільки, схоже, воно буде не для мене, а для Двейна. Справжня відьма!ні, я б навіть сказала відьмисько!!