Розділ 4

Я голосно ревіла на всю кімнату, періодично шмигаючи та витираючи соплі рукавом. Бойовий макіяж потік, роблячи мене ще більше схожою на свіжовикопаного і розпатланого зомбі. Під правим оком червонів синець, а обидві щоки прикрашали глибокі подряпини. Тішило тільки одне - Маріанна виглядала ще гірше. Не кажучи вже про те, що прокляття гикавки  та діареї я вже зняла, а вона ні.

Поппі співчутливо гладила мене по спині й делікатно намагалася підсунути мені хустинку, але я вперто відмовлялася. Якщо моє життя летить у тартарари, то нехай усе буде не так, як треба.

- Ні, я від тебе нічого подібного не чекала Юджинія Марія Коен! Від будь-кого, але тільки не від тебе! - Ось уже добру годинку Ліна відчитувала мене, як мати нерадиву дитину - Зчепитися з Маріанною Альбіцци, як остання базарна баба! Ні, ну це вже перебір! Ти відьма чи хлопчисько - бешкетник, я тебе питаю?

Гаркнула вона так, що я здригнулася і гикнула. Ох, здається, прокляття гикавки ще не пройшло!

- Ти не бачила, як вона клеїла його, Ліно! І рученята до нього совала, а потім така: «Я його захомутаю» і все! Я не витримала! - Зробила чергову спробу виправдатися, жалісно шморгнувши носом, але Ліна не повелася.

- Джині, ти майбутня маркіза Хартфорт і не можеш рвати патли всім дівчатам, хто тільки гляне на нашого ректора! - Втомлено сказала мені подруга - Тим більше, що таких охочих подивитися і доторкнутися завжди буде достатньо! Обіцяй мені, що це ніколи не повториться!

- Ой, не буду я більше не чіпатиму цю лису видру Маріанну! - не витримавши, роздратовано відмахнулася я, навіть забувши на якийсь час ридати. Чим скористалася підступна Поппі й почала витирати мені обличчя багатостраждальною хустинкою.

- Ти правда повиривала її улюблені кучері? - тихо запитала Пенелопа, скориставшись паузою в проповідях Ліни.

- Ще б пак! Бачила б ти, як летіли коридором патли цієї драної кішки !

Поппі пирснула від намальованої картини, потім ще раз, а потім взагалі залилася щирим та заразним сміхом. Я приєдналася до неї й  навіть сувора "матінка" Ліна підхопила його. Уявляю цю зарозумілу гадину і її зле обличчя, коли вона не дорахується свого коханого волосся.

Альбіцци дуже пишалася своїми платиновими патлами, що були особливістю притаманною  всім  герцогам Грейлам, до яких вона, щоправда, безпосередньо не відносилась.

- Так їй і треба! - все ж таки здалася Ліна, відсміявшись - Але, Джині, це не виправдовує  твоєї поведінки!

Зобразивши на обличчі повне каяття, я скрушно пообіцяла:

- Більше не буду!

- Точно не будеш! - відрізала подружка - А інакше Гледіс має гарне заспокійливе зілля! Будеш пів року ходити, як смиренна овечка по академії, зрозуміла мене?

- Угу! - кивнула я, цього разу похмуро.

 Тому що погроза була цілком реальною. Якось до нас залетів один з викладачів, ЗАУ. Чоловік років п'ятдесяти, низенький, плюгавенький і з непомірним его, а також таємною ненавистю до всіх жінок та відьом, зокрема. Він довго розпинався на першій парі про перевагу чоловічої половини людства над жіночою і в кінці навіть натякнув, що не завадило б переглянути соціальні ролі в нашому суспільстві.

Не знаю, чи розуміли у ЗАУ, що відправляють цього самогубцю на вірну смерть? Можливо, розуміли й таким чином вирішили позбулися надокучливого викладача. Але до другої пари цей козлик так і не дійшов. Ближче до обіду наша деканша знайшла його в оранжереї, де він  меланхолійно поїдав беладону. І при спробі відтягнути його від рослини, великий реформатор нашого суспільства починав мекати й бодатися.

Гліцинія звичайно ж посварила відьом для проформи, але Гледіс не здала, і її дивовижний зошит-спадок від сестри не конфіскувала. Схоже, цей шовініст встиг порядком дістати навіть нашу деканшу.

Хай там як, але  погрози Ліни були реальні  і я вирішила трохи стримати бойовий запал. Все одно Маріанні, ще тиждень відрощувати волосся самостійно. Гледіс їй не допоможе – я  вже домовилася.

— Але що ж тепер робити з ректором? - подала свій голос Поппі - Джині так і не доторкнулася до нього.

- Або вірніше він до неї - похмуро додала Ліна - Все це здається мені дуже підозрілим. Але не робитимемо поспішних висновків. Джині!

- Так! - Відповіла я, впізнаючи ЦЕЙ тон у голосі подруги. Замість суворої вчительки на сцену вийшов стратег та головнокомандувач. І чесно зізнатися такою мені Ліна подобалася набагато більше.

- Розвідка боєм пройшла не дуже вдало, але зневірятися не варто. Приводь себе до  порядку і складатимемо новий план. Із завтрашнього дня у нас повномасштабні бойові дії!

- Так мій генерал! - лихо відповіла я, віддавши честь рішуче налаштованій подрузі.

*****

Наступний тиждень у Ведичній академії пройшов особливо бурхливо. Місцеві адептки закинули всі свої повсякденні справи й навіть призупинили масове полювання на ректора, щоб з цікавістю спостерігати за цирком під назвою «Джинні переслідує магістра Селмона». До середи хтось особливо розумний навіть відкрив тоталізатор і наші з Двейном «сімейні проблеми» набули загального характеру. Тобто наздожену я свою магічну пару чи ні стало особисто-фінансовим інтересом більшої половини академії. А судячи з анонімних ставок, схоже, що всієї, включаючи весь педагогічний колектив. При цьому найприкріше, що ставили не на мене. От же ж відьми! Жодної краплинки жіночої солідарності!

А я старалася, старалася як могла. Які тільки хитрощі ми з дівчатами не вигадували, щоб торкнутися бажаного тіла.

І підстерігали Двейна під кожним кущем, і вистрибували з-за кожного кута, і бігала до ректора з приводом і без приводу, але ... Блондин з незворушним обличчям в сотий раз віртуозно уникав моєї атаки, примудряючись при цьому ловити моє падаюче та вистрибуюче тіло, водночас не торкаючись мене. Це злило і викликало розпач. Можна було б подумати, що ректор розкусив наш план, але ні словом, ні жестом маркіз Хартфор не дав зрозуміти, що обурений такою поведінкою чи розуміє, що відбувається.