Розділ 3

Я йшла коридором спокусливо вихляючи стегнами. У слід мені здивовано оберталися і навіть шепотілися за спиною, але я вперто йшла вперед на високих підборах, позичених в Августи, першої модниці Ведичної Академії. Правда ці підбори більше нагадували ходилиці, але вони якнайкраще відповідали нашому плану і відмінно підкреслювали мікроскопічне непорозуміння, що хтось помилково назвав спідницею.

Бойовий макіяж і глибоке декольте доповнювали образ спокусливої крихітки  у чому мене запевнив весь третій поверх гуртожитку. Що збирав бійця невидимого фронту на війну – тобто мене до ректора.

Щодо плану, то він був дуже простий, вламуємося в кабінет ректора під будь-яким приводом, зачаровуємо своєю харизмою і кхм... великими, виразними очима, потім «випадково» чіпляємося каблуком за слушний  предмет обстановки й падаємо йому прямо в руки. Ректор відразу визнає в мені пару і приголомшений щастям пристрасно цілує...... а далі завіса і ценз. Вам розповідати не буду, тому що не знаю чи повнолітні ви.

Загалом план здавався простим і ідеальним, поки я не ступила до приймальні ректора і мало не скрикнула від розчарування. Все немаленьке приміщення було забите розмальованими й чепурними дівчатами. Та ще й напівголими до того ж. Моя спідниця здавалася вбранням черниці в порівнянні з клаптями, що висіли на цих безсоромних. От же ж відьми!

- А ти чого сюди приперлася?

З-за стійки виглянула зла і якась розпатлана Аделаїда. Воно і не дивно, така концентрація відьом на один квадратний метр виведе з себе навіть святого, що вже казати за стерву Аделаїду, яка не любить все живе.

Так, Джині, візьми себе в руки. Ти йдеш добувати собі щастя та зятя своїй мамі. Ох, ще ж не написала батькам радісну новину! Але це потім, а зараз треба пройти ці кордони та дістатися ректора. Я розправила плечі й зобразивши впевненість на обличчі заявила змії – секретарці:

- Я до ректора у дуже важливій справі!

Поруч почулися смішки, а Аделаїда втомлено зітхнула.

- Тут всі у важливій справі. Усі до однієї!

Обвела строкатий натовп секретарки.

- Але мені дуже терміново - я не здавалася - у мене можна сказати сімейна справа до лорда Селмон.

- Коен, не смій вбивати мені останній нерв! - гаркнула секретарка. - У мене тут чотири племінниці, дві троюрідні сестри й навіть одна тітонька ректора і все по сімейних справах. Пояснювала їм, поясню і тобі. Ректор не приймає нікого!

Я подумки свиснула від винахідливості деяких наших мисливець. Шкода, що сама не здогадалася представитися ріднею Двейну. А раптом пропустили б? 

Але ні, кількість претенденток на увагу мого, МОГО! лицаря була такою, що хотілося завити й вчепитися в нафарбовану морду всім одразу і кожній окремо. Ніколи не була агресивною і завжди намагалася уникати конфліктів, а тут прямо накрило.

Гаразд, Джині, зберися! Цю перешкоду між тобою та таким бажаним тілом треба усунути. А для цього підійде хитрість, а  не груба сила.

Сили в мене, загалом посередньої відьми, не сказати, щоб багато, а так... Для навчання та скромної перспективи в майбутньому вистачило б. Тільки тепер уже й не знаю, як той мізер, що відміряла мені матінка-природа, в'яжеться з образом поважної місіс Селмон.

Ох, знову думками не туди. Зберись, Джині, вирішуватимемо проблеми в міру їх надходження, а поки що... У тебе тут ще відьми не розігнані сидять  на коханого твого слини пускають.

- Ну що ж, нехай буде так ... - Відповіла я Аделаїді з робленим розчаруванням - Але пам'ятайте - якщо що - винні ви! Я приходила повідомити його світлість  вчасно, але ви мене не пустили.

І з цими словами я розвернулася на своїх величезних підборах, вдавши, що збираюся йти. Один, два, три.... 

Знаєте, від якої невиліковної  хвороби страждають відьми, ще більше, ніж від стервозності? Правильно, від непереборної цікавості! І Аделаїда не була винятком.

- Коен, стій! – гукнула мене секретарка, виходячи з-за стійки. – Що ти мала повідомити такого важливого?

- О, нічого! - Весело і голосно відповіла я - Суттєві дрібниці! Просто до нас на територію Академії забрів ворх  і я вирішила негайно доповісти начальству. Адже це небезпечно!

- Ворх? - Здивовано протягнула Аделаїда - Слухай, Коен, а якого він кольору?

- Так червоний! - Відповіла я, невинно кліпаючи віями.

Секретарка шумно втягла повітря в свої пишні груди, а по натовпу відьмочок пробігся шепіт, що поступово наростав у гул. Ще б пак ! Справжній ворх  та ще й червоний!

Річ у тому, що ці невеликі, але дуже отруйні чудовиська були рідкісними, злими та небезпечними. Навіть лицарі остерігалися зв'язуватися з цими маленькими, але злими монстриками.

Та то лицарі, маги, вояки… 

Але не відьми. Ось якраз відьом ворхам варто було побоюватися самим, особливо червоним. Адже все в цій «милій» тваринці йшло на зілля і було винятково рідкісним інгредієнтом. Чудодійні засоби починаючи з мазей від прищів та інших дефектів до реальних змін зовнішності назавжди (була потвора – стала красуня), але найголовніше! Плавці червоного ворха були незамінним компонентом ядреного любовного зілля, про яке ходили легенди серед відьмочок. Звичайно зілля було не таким потужним засобом, як кулон Зібілли, але стародавній артефакт давно зник, а напій гіпотетично приготувати можна було. Особливо якщо під боком ошивається червоний ворх. А хто не захоче мати владу та закохати в себе чоловіка, що сподобався. при чому так закохати, що він буде готовий цілувати тобі ноги? Правильно, серед відьом таких ідіоток не водиться, ну майже!

Так що, закинувши, цю підступну наживку, я, вдавано зітхнувши, сказала:

- Розкажіть, будь ласка, ректору, про це, бо хтось може постраждати.

- А ти не брешеш? - З підозрою подивилася на мене Аделаїда, недобре примруживши очі.

- Ні! Але вирішуйте самі вірити мені чи ні, пані Аделаїда! - з милою усмішкою відповіла секретарці-злючці й демонстративно відвела від неї погляд, пройшовшись по рядах відьом, сповнених болісних сумнівів і роздумів. І відразу зупинилася на кирпатому обличчі Інги. От це удача!