Розділ 2

Я лежала на ліжку мотляючи ногами в повітрі, підкидаючи подушку до стелі і при цьому періодично видаючи радісне «Ііііііііі!!!».

- Що це з нею? - пошепки запитала Гледісс заскочивши на хвилинку до нашої кімнати й застигнувши на місці від побаченої сцени. Мої подружки-сусідки, Ліна та Поппі, шикнули на неї й вказали пальцем на записуючий кристал, що вже добрий час знімав все це неподобство. Але мені було байдуже, що єхидні відьми зараз напевне збирають на мене компромат. Душа моя співала, а за спиною розгорталися крила. Який чудовий день!!! Який чудовий портрет! Який чудовий Двейн Селмон, маркіз Хартфорт! Ііііііііі!!!

- Вона така вже годину! Ось як прийшла  таке і творить.

Маркіз Хартфорт та маркіза Хартфорт! Місіс Джині Селмон, маркіза Хартфорт! Двейн і Джині Селмон!

- На прокляття шаленого павука перевіряли? - спитала Гледіс, оцінюючи нову фігуру, зображену моїми ногами в повітрі.

– Вже! - відповіла Ліна, теж заворожено стежачи за ними. - І на "старе прокляття", і на "порожню голову" і навіть на "зелену жабу"! Та навіть на зілля перевірили. Чисто!

- Серйозно?! – Гледісс з повагою подивилася на моїх подруг. – Якщо вона не під прокляттям, то що ж з нею таке?

Ліна та Поппі синхронно розвели руками, нагадуючи у цей момент близнюків. Я знову пирснула від їхнього дивного вигляду й особливо високо підкинула подушку, схопившись одночасно на ліжку.

- А то! - Вигукнула я, спіймавши подушку, яка стала мало не рідною за цю годину - Що я закохалася!

І розсміявшись зістрибнула на підлогу, почавши вальсувати зі своєю "подружкою" приспівуючи:

- Він такий гарний, таааакий дбайливий і милий!

- Знаєте що, дівчата? - Замислено сказала Гледісс - Десь у мене був один рецепт, ще від сестри залишився. Коли вона випускалася, вони його придумали всім курсом. Такий сильний, що ставить мізки на місце миттєво.

- Неси швидше, - вигукнула Поппі. - А то ми її втратимо! Що я скажу місіс Коен, здаючи їй божевільну дочку на руки?

- О так!! Тоді не бачити тобі її смачних пиріжків повік і, о, жах, твоя корма зменшиться в розмірах.

Ліна ляснула Поппі по її "пишній гордості та гідності". Ефектна брюнетка Пенелопа була далекою від повноти, але відрізнялася апетитними формами та фігурою у вигляді пісочного годинника. Часто це діяло дезорієнтуюче на протилежну стать і страшенно бентежило саму Поппі. Оскільки не дивлячись на всі свої  безперечні та видатні «якості», Пенелопа Ольгрен була по-своєму скромною дівчиною.

- Дурненька - беззлобно огризнулася Ліні Пенелопа і звернулася до мене - Може розкажеш нам хто він такий? Цей нещасний і приречений чоловік.

- Оооо - я мрійливо закотила очі й зробила черговий пірует в повітрі - Я зроблю його дуже щасливим. Ми з ректором будемо парою, яка стане прикладом для всіх своєю любов'ю та відданістю. Зовсім як Її та Його Величність. О, так! Іііііііі!!

Подушка знову піднялася вгору і почала падати вниз до моїх рук, зовсім як щелепи шокованих подружок на підлогу.

- Стоп-стоп-стоп! - перепитала Ліна, що оклигалася швидше Пенелопи - Я тебе правильно зрозуміла? Ти зараз про нашого нового ректора говориш? Про Дв…

- Про Двейн Селмон! Так!! - радісно закивала я залишивши нарешті стрибати по кімнаті й плюхнулась  поряд із трохи прибитими такими новинами подругами - Самому чарівному і привабливому ректору у світі. Двейна Селмона, маркіза Хартфорта! Лицаря Ордену захисників Відьом і підкорювача жіночих… Хоча ні, цього титулу ми його позбавимо!

Нахмурилася я, згадуючи реакцію місцевих відьом на нового ректора, а також видатні форми Аделаїди та її акулячу хватку по відношенню до чоловічої статі.

- Але ж ти сама казала, що він старий! - Розчаровано протягнула Ліна - І тобі взагалі блондини не подобалися.

- Тепер ось подобаються - вперто заявила я, але потім трохи серйозніша, додала - Він моя магічна пара, дівчатка.

Після цієї фрази в кімнаті запанувала тиша, а потім у два горла  почулося "ІІІІІІІІ!!!!" і мене підхопило дві пари рук, закружлявши  в імпровізованому танці, що більше нагадував масовий напад епілепсії.

- Це ж прекрасно!! - Кричала мені в вухо емоційна Ліна, тримаючи за руку і підстрибуючи на місці.

- Вітаю! - Поппі не відставала від неї.

Через хвилини дві такої позапланової фізкультури ми втрьох мокрі впали на ліжко Ліни  і зайшлися веселим сміхом.

- Все-таки заразилися!! - Прокоментувала цю картину Гледісс і з сумнівом глянула на маленьку, синю пляшечку у себе в руках - Я зараз ще принесу! Ви тільки нікуди не йдіть!

І знову зникла за дверима нашої кімнати.

Відсміявшись, дівчата почали мене допитувати.

- І як ти зрозуміла, що ректор твоя пара? - з придихом запитала більш романтична Поппі.

- Одразу ж, як тільки його побачила. - я млосно прикрила очі, згадуючи той момент, коли Двейн зайшов до кабінету весь такий гарний - Серце ухнуло в грудях і відразу стало так гаряче! Я всі-всі слова розгубила, тільки могла, що на нього дивитися!

- А він? - не вгамовувалась Поппі. - Кинувся до тебе і поцілував?

- Емм... ні.

- Ну, може тоді сказав, якийсь комплімент? - підлила олії у вогонь Ліна.

- Ні - похитала я головою, а настрій якось почав опускатися у градусі.

- Ну, хоч щось він зробив? Не томи… – не витримала Ліна.

- Е... Запитав, як мене звуть і що я тут роблю, а потім виставив за двері - відрапортувала я подругам, як на одному подиху.

У кімнаті знову запанувала тиша, а потім Ліна прокоментувала:

- Знаєш, Джині, якось це не дуже звучить... Ну для пари.

Зітхнувши, я сіла на ліжко й обійняла багатостраждальну подушку.

- Я і сама це розумію - чесно зізналася подружкам. - Хіба пару не повинно притягувати один до одного?

Запитала дівчат з гіркотою в голосі. Ліна відвела погляд, а ось Поппі була на диво зосереджена:

- Слухай Джині, а ти торкалася його? – перепитала мене Пенелопа.