Розділ 1

- Який красень!!! О, мене аж в  жар кинуло від одного погляду на нього!

- До такого симпатяжки я готова бігати на килим хоч кожного дня!

- Гей, Джині, повернися! Ми хочемо ще раз подивитися на нього!

А я, лаючись крізь зуби, тягла величезний портрет нового ректора  на третій поверх нашої Ведичної Академії. Абсолютно без магії й натужно хриплячи від невиправдано величезної ваги  цієї махини. 

Мої однокурсниці, подружки та й просто студентки весело обговорювали зовнішність нового «самця» Академії, млосно зітхаючи, а також насміхаючись над моїм нещасним становищем. І хоч би хто запропонував допомогу! От же ж відьми!

Ну, гаразд, припустимо покарання я заслуговую, це факт (у чому я звичайно ж ніколи не зізнаюся нашому декану Гліцинії Белоушип), але то  вже перебір. Через якусь підірвану лабораторію зі старими  та нікому не потрібними колбами, перетворювати мене на дівчинку на побігеньках, причому позбавлену можливості використовувати магію, це вже ні в які рамки.

 Ну добре, ці колби подаровані королевою і Головною відьмою Еммою Грейл. Але, по-перше, вони старі, а по-друге, її Величність завжди відносилася до нас виключно добре  і ніколи  б не стала карти мене  такою принизливою, рабською працею.

Тож я вимагаю втручання організації захисту прав відьом! Як? Ще не створили? Саме час, поки мене не поховав живцем під собою двометровий портрет з гарненькою пикою якогось дідка. 

Гаразд, на старого він не тягне.

 Як і всі маги та лицарі Ордену виглядає молодим і надто красивим, але помилуйте… Він же закінчував знамениту ЗАУ і дружив з Її Величністю, коли я, ще не народилася на світі. Так що ось всі ці захоплені крики наших відьмочок змушували мене пересмикнутись всередині. Збоченки!

Інша річ – випускники факультету лицарів ЗАУ цього року. Я мрійливо закотила очі, згадуючи накачаних, знатних і породистих красенів. Моя подружка Ліна примудрилася викупити у якогось спритного торговця каталог майбутніх лицарів та наших потенційних партнерів (а по факту – наречених). І ми з дівчатами на цілий вечір випали з життя, розглядаючи хлопців. Ммм, ось де справжня крамничка солодких цукерочок. Кондитерський відділ принців. На будь-який смак  і в кого не тицьни, той сама досконалість.

 Аййіі! Я так замріялася, що пропустила поворот на сходах і незграбно врізалася в поручні. Від цього гігант у моїх руках загрозливо хитнувся  і щоб утримати картину і себе від падіння, я підставила власну ногу під гострий кут «живопису». Твою ж….

Я згадала всі лайки, якими навчив мене дядечко Чарльз, коли приїжджав до нас на Новий Рік (дуже веселе свято, що з'явилося нещодавно в нашому королівстві. Подейкують, що придумала його сама королева Емма). Дядечко тримав швейну  лавку і в чому-чому, а в лайках він розбирався, використовуючи їх з великим задоволенням та знанням діла. Особливо, коли всі дорослі добиралися до такої позначки несвідомості,

(після розпивання міцних напоїв), що потік одкровень зупиняти  було вже нікому. Ех, свята!

Але зараз не про це. Нога  жахливо нила і хотілося згадати добрим словом усіх шляхетних предків нашого марнославного ректора. От скажіть мені, навіщо нормальній людині власний портрет у два метри заввишки? Що він з ним робитиме? Тож згадайте моє слово з новим ректором щось не так. Може це старечий маразм?

О, а ось і приймальня. Туди я дошкутильгала вже з останніх сил, обіймаючи картину, як рідну, оскільки зараз лише вона мене тримала на плаву.

- О, Джині, нарешті!!! Я вже думала ти втекла! — зустрів мене неприємний голос Аделаїди, нового секретаря нашого ректора.

 Ось знаєте, є відьми за природою, є за зовнішністю. Аделаїда була відьмою за покликанням. Ні, з її Величністю і за сумісництвом нашим колишнім ректором, капосна магічка була тихіше води нижче трави. Але ось як тільки за Еммою Грейл зачинялися двері кабінету миловидна дівчина перетворювалася на ходячий пляшечку гадючої отрути, якою вона щедро  поливала  всіх, хто не встиг втекти. Не знаю, чим їй не догодило людство, але складалося враження, що вона збирається винищити його під корінь. Своїм поганим характером і постійним шпиганням. 

І ось мені сьогодні припаде чимала частина її уваги.

- Бери портрет і тягни його до кабінету. Давай-давай, ворушись, тобі його ще вішати!

- Чого це раптом? - щиро обурилася я і здивовано переглянулися з симпатичним зображенням Двейна Селмона. - Ми так не домовлялися з магістром Белоушип.

- А хто його має вішати? Я? - Тицьнула у свої пишні груди наманікюреним пальцем Аделаїда - Ти проштрафилася Коен, а значить підеш і повісиш, якщо не хочеш отримати покарання  ще на тиждень або два! Зрозуміло?

- Та зрозуміло! Зрозуміліше  не буває - пробурмотіла я, сумним поглядом оцінюючи розміри дверного отвору кабінету голови академії. Сперечатись з Аделаїдою було собі дорожче. Вона могла легко настукати декану, прикрасивши все своєю бурхливо-отруйною фантазією  і мені справді могли додати терміну. А цього дужеее не хотілося.

- Інструменти в кабінеті й поспішай, лорд Харфорт приїде вже зовсім скоро.

"От сама б і вішала" - пробурмотіла я собі під ніс, але секретарка почула.

- Що ти сказала? - грізно окликнула вона мене.

- Побажала вам гарного дня, пані Аделаїда! - солодко посміхнулася вредній тітці й знову підхопивши портрет ректора, потягла його до кабінету від гріха подалі.

- Швидше там!! - крикнула мені вслід Аделаїда, а я відповіла їй гучно грюкнувши дверима й, не без задоволення,  буцнувши ногою останні.

У кабінеті головної персони Академії вже встигли зробити ремонт та перестановку під лад та смак нового загарбника, тобто господаря, цього приміщення. За її величності тут панував елегантний порядок у поєднанні з новими, модними віяннями. Королева любила вишукану простоту і практичність у речах, віддаючи перевагу світлим тонам.

Зараз же мене зустрічала похмура напівтемрява, переповнена коричневими тонами, шкірою і чимось суто чоловічим.