6. Діана

В аудиторія пахне крейдою і старим деревом, мені тут подобається, бо відчуваю себе в іншому вимірі і трохи відволікаюсь від свого болю і переживань. 

Голос лектора, м’який, приємний, заспокоює. 

Сиджу за партою, стискаючи ручку, і намагаюся вловити суть лекції про сучасні методи розвитку лінгвістики та аналізу даних, але слова ковзають повз, як дощ по шибках. Програма здається легкою – матеріал знайомий, повторює те, що вже вивчала на курсах, але я ніяк не можу зосередитися. Думки зрадливо повертають до Крука…

Якщо врахувати, що він був моїм ще дитячим коханням – це, мабуть, і не дивно. Коли я бачила його з татом – ще не розуміла, що відчуваю, і чому хочу довше бути поряд, серед їхніх чоловічих, незрозумілих мені розмов. Це розуміння приходило з дорослістю, і якось так сталося, що його образ кинув тінь на всіх інших чоловіків в моєму колі. Він єдиний здавався ідеальним, справжнім, таким, в кого можна і варто закохатись раз і назавжди. 

А потім, коли я ладна була з вікна вистрибнути, аби тільки не стати лялькою в руках дядька – він з'явився вкотре, і остаточно переконав мене, що я не дарма так сприймала його. 

А тепер він сниться мені щоночі, я досі пам'ятаю його голос, і те, як він  обіцяв приїхати о восьмій... Лондон мав стати новим початком, але Крук тут усюди – у тіні дерев за вікном, у гуркоті метро, у тиші маленької квартирки.  

Ручка скрипить по зошиту, але замість конспекту – безглузді лінії. Згадується фотографія, що випала з коробки вчора, і я знову питаю себе, чому він не прийшов? Чому залишив без пояснень? Гнів змішується з тугою, і груди стискаються, ніби хтось затягує зашморг. Лектор щось питає, аудиторія сміється, але я не чую. Лише його голос у голові: “Я все вирішу”. І – більше нічого.  

– Тепер у нас тест, – оголошує лектор, і шурхіт паперу повертає до реальності. – Десять хвилин, щоб перевірити, як засвоїли матеріал.  

Серце падає. Тест? Папір лежить переді мною, запитання розпливаються, наче чорнило у воді. Паніка наростає, пальці тремтять, коли беру ручку. Що він щойно пояснював? Щось про регресійний аналіз? Чи про кореляцію? Усе змішується в голові, і я не можу згадати жодного терміну, жодної формули. Дихання прискорюється, і відчуваю, як жар заливає щоки. Не можу провалити тест. Не можу дозволити Ігорю зруйнувати ще й це – мій шанс, мою мрію, заради якої покинула все. Але мозок відмовляється працювати, і папір залишається порожнім.  

Час спливає, аудиторія гуде, студенти шелестять аркушами, а я сиджу, втупившись у запитання, ніби вони написані не англійською, яка стала майже другою рідною, а китайськими ієрогліфами. Лектор ходить між рядами, і його кроки наближаються, як вирок. В якийсь момент я навіть хочу встати, вибігти, сховатися, але ноги наче приросли до підлоги.  

Раптом хтось проходить повз, і легкий вітерець торкається моєї руки, а на парту лягає аркуш. Піднімаю очі – Олексій. Його силует миготить, коли він іде до виходу, не озираючись. На аркуші – його почерк, акуратний, із відповідями на всі запитання тесту. Серце стискається, і паніка відступає, але на її місце приходить змішане почуття – вдячність і провина. Він знову рятує, не просячи нічого взамін, як тоді з краном у квартирі. Але чому це відчувається, ніби зраджую себе, приймаючи його допомогу?  

Лектор наближається, і я ховаю аркуш Олексія під свій, швидко переписуючи відповіді. Рука тремтить, але встигаю закінчити, коли він забирає тест. Аудиторія порожніє, студенти виходять, гомонячи, а я залишаюся, стискаючи ручку, ніби вона може втримати мене від падіння. Згадується Олексій – його усмішка, коли пив каву в моїй квартирі, його слова: “Ми можемо просто дружити”. І згадується Ігор – його обіцянки, його відсутність, його тінь, що не відпускає мене.  

Виходжу з аудиторії, і дощ за вікном нагадує дім. Олексій чекає в коридорі, спершись на стіну, і його очі, теплі, як літнє сонце, дивляться з тихою турботою. Хочу подякувати, але слова застрягають. Замість цього просто киваю, і він усміхається, ніби розуміє. Але в грудях – туга, що не відпускає, і я знаю: хоч би як намагалася, Ігор усе ще тут, у кожному ударі мого серця.