Wedding Day

У Мінхо трясуться руки від дикого хвилювання. Він не може контролювати себе, але теплі рідні долоні, що обіймають його за плечі заспокоюють краще ніж будь-які трав'яні чаї, які настирливо пропонував йому Хьонджін, що, здається, хвилювався навіть більше за нього.

- Чому ти тут? - Мінхо обертається до Кріса, що радісно усміхається. Обличчя юнака сяє від щастя

- А чому ні? У нас ще півгодини до початку, - хлопець залишає ніжний поцілунок на щоці брюнета, яка забарвлюється в ніжно-рожевий. І начхати, що вони стільки часу разом, бо Хо бентежиться від ласки Чана, як на першому побаченні. Лі готовий подарувати Крісу, який навчив його кохати, увесь світ. Бо серце і душа Мінхо, вже належить цьому парубку. Він і подумати не міг, що вони разом прийдуть до такого важливого моменту в житті

- Взагалі-то не можна, щоб ми бачились до церемонії, - обурюватись не виходить, тому юнак тихо буркоче під сміх Чана

- Коханий, ти не можеш залишити мене перед вівтарем, бо це розіб'є моє серце, - Кріс хапається за груди, а Мінхо легко б'є його в плече. Спалах, і краще фото з їхнього весілля зроблено. Згодом воно висітиме у будинку, який хлопці придбають.

- От про такі щирі емоції я вас і просив, - фотограф світиться, як нова копійка, весело обходячи хлопців по-колу

- Я ж просив нікого не кликати, - незадоволено шепоче на вухо Чану, а той просто цілує Лі

- Нам потрібні гарні спогади про цей важливий день, і ти це знаєш, - він погладжує хлопця по спині. Чан теж хвилюється, але не так відкрито як Мінхо. У той день коли Лі запропонував йому одружитися час для хлопця зупинився. Весь світ звузився до них двох і тихого шуму морських хвиль. Кріс кохає Мінхо, як нікого у цьому світі. І якщо бути чесним до кінця, то хлопець сам планував зробити пропозицію, але Лі випередив його на кілька днів

- Молодята прошу до вівтаря, - лунає від дверей голос усміхненої організаторки весілля

- Йди, - Хо коротко цілує Чана в губи та випускає з обіймів, а Кріс не хоче йти, і церемонії теж. Хочеться схопити свій дорогоцінний скарб за руку, і втекти на край світу, але парубок знає наскільки це важливо для Мінхо тому слухняно слідує за жінкою, щоб чекати на нього біля вівтаря. І чим ближче він підходить до красивої арки з квітів тим сильніше пітніють його долоні. Лист з папером на якому написана клятва лежить в кишені піджака. Кріс перевірив кілька разів.

Ось в кінці галявини з'являється Мінхо, він трохи блідий але щасливий. Навколо найрідніші люди, бо хлопці не хотіли великого свята. Лише близькі друзі та їхні сім'ї. Батьки Чана приїхали з Австралії задля такої важливої події, а мама і тато Мінхо активно допомагали при підготовці до весілля.

Через кілька секунд Лі опиняється біля Кріса, який м'яко всміхається хлопцю, беручи його долоню в свою та легко стискає в знак підтримки. Вони обоє хвилюються але вміють заспокоїти один одного

- Ви можете починати, - спокійно каже організаторка

- Гаразд, - Кріс витягає клаптик паперу з кишені, він видихає, руки дрібно тремтять, але мовчазна підтримка Мінхо допомагає заспокоїтись, - Я пам'ятаю, як ми познайомились, тоді ти був схожий на загубленого котика. І не відразу захотів прийняти мою допомогу, а потім стійко тримав оборону коли я кликав тебе на побачення мільйон разів, - він сміється, а Мінхо тихо бурчить, що не так багато разів Чан його кликав, - Але я дякую, що тоді дав нам шанс побудувати наші стосунки вдвох. За ці п'ять років, що ми разом, сталося стільки поганих і добрих речей, що усіх я й не згадаю. Але ти завжди був поруч, ти став моєю підтримкою і опорою ти – мій Дім Лі Мінхо. Я кохаю тебе більше за життя, і вірю, що разом ми збудуємо своє тихе щастя на двох. Обіцяю бути з тобою в багатстві й бідності, в хворобі й здоров'ї, обіцяю піклуватись і любити тебе допоки смерть не розлучить нас, - сльози градом скочуться по щоках хлопця, хоч він обіцяв сам собі, що не плакатиме, а Хо акуратно стирає їх великими пальцями, та шепоче слова підтримки, - Тепер твоя черга, любий

- Я довго думав, що ж написати, бо не вмію висловлювати свої почуття ні словами, ні на папері, але дякую, що з'явився в моєму житті й приніс у нього тепло, затишок, турботу і кохання. Дякую, що прийняв мене з усіма моїми недоліками і позитивними сторонами. Зараз, я не можу і не хочу уявляти своє життя без тебе, бо ти став моїм сенсом для існування, Крісе. Ти завжди захищаєш і оберігаєш мене від усіх негараздів і бід, а коли видається поганий день обіймаєш допоки мені не стане краще. Мені не вистачить слів щоб висловити всю подяку за те, скільки ти для мене робиш. Я кохаю тебе, і буду кохати завжди, що б не сталося, які б перешкоди не виникли на нашому життєвому шляху, я буду з тобою до останнього подиху, допоки смерть не розлучить нас, - останні слова звучать глухо через сльози, які не може спинити ні Мінхо ні Кріс

- Молодята можете обмінятися обручками

Чан обережно вдягає на палець Лі каблучку та цілує її, Хо ж ніяк не може затягнути перстень на палець свого чоловіка, тож, сміється крізь сльози, коли у нього виходить. Парубок легко стирає сльози зі щік коханого

- А зараз поцілунок, - Мінхо першим припадає до коханих губ та цілує. Він сміється, бо відчуває солоні сльози на своєму язику

- А обіцяли не плакати, - притуляється своїм лобом до Крісового та хмикає

- Вибач, але я не думав, що я такий емоційний.

Після вони приймають привітання, танцюють, сміються з п'яних жартів Хьонджіна, та зі здивуванням спостергіають, як він цілує Фелікса, а потім... Потім тікають з власного свята, щоб піти прогулятися нічним містом

- Не холодно?

- Та ну літо ж надворі, - відмахується Мінхо

- Ти завжди змерзаєш, коханий, - Кріс усміхається цілуючи Хо в носа

- Тепер вже ні, бо ти зігрів мене своїм коханням, - щасливо сміється хлопець ніжно зминаючи вуста брюнета своїми

- Ого, пане Лі Мінхо, а ви романтик

- Навчився у вас пане Бан Чан

Вони повертаються додому під ранок змерзлі але щасливі, а потім відігріваються під ковдрою з гарячим чаєм в руках