Нецілована

Ми обоє вже стояли на виході з лікарні. Я почувалася трохи ніяково. Цікаво, що відчував в цей момент Ілля. Я вже хотіла було випалити, що маю йти, але тут він схопив мою руку.

- Давай я тебе підвезу, - промовив Ілля з тією ж усмішкою.

- Я б з радістю, тільки хочу йти купити мамі квіти, - так, я планувала це, щоб закреслити ще одну ціль на літо, - я в таких ділах дуже прискіплива, тому це може затягнутися.

- Тим більше. Я тобі допоможу. Дві голови краще за одну. Послухаємо якусь музику в машині.

- Ну, якщо музику, то давай, вговорив. - засміялася я. Добре. Я хоч трохи все одно соромилася, все ж вирішила не тікати.

На радіо почалася пісня "I Wanna Be Yours". Як я люблю її. Вона мені ніколи не набридає. А ще...вона така романтична. Особливо люблю момент, коли починається "if you like your coffee hot, let me be your coffee pot..."

- Я теж люблю цю пісню, - випалив Ілля - вона така...

- Романтична... - видихнула я. Мені на мить стало сумно.

- Так - бадьоро він підхопив. - А що таке? Ти щось засумувала.

- Просто такі пісні навіюють сум. Якийсь такий піднесений сум. Ніби розумієш, наскільки лірика прекрасна, але водночас вона здається такою...нереалістичною.

- Тоді перемикну, щоб твій настрій взагалі не пропав.

Ми під'їхали до квіткового. 

- О, цей магазин, - тикнула я пальцем.

- Добре, Іванко, тільки розвернусь.

Мені дуже подобалося дивитися, як він керував рулем своїми мужніми руками. Тільки зараз я побачила, як на зап'ясті красувався браслет, сплетений з ниток. І ні, це зовсім не псувало його образ. У мене завжди викликало прихильність, коли в чоловіків на руках були якісь браслети чи годинники. Мені здається, це додає якогось шарму. Сама я рідко ношу браслети, віддаю перевагу колечкам.

Квіти ми вибрали швидко. Мама любила півонії. Рожеві. Цей день мене трохи зморив, хоч до його кінця було ще досить далеченько. Коли ми вже їхали додому, я задрімала в машині. Це було так в моєму стилі. Прокинулася я від того, як на вухо мені шептали "Іванко, Іванко, покидайся". Я трохи здригнулася і повернула голову вбік. Через це мій носик торкнувся носа Іллі. Він знову усміхнувся і знову забрав пасмо волосся з мого обличчя. Від нього пахло цитрусами. Так. Це мав бути особливий момент. Але цього не сталося. Я почала кліпати очима, вдаючи, що все ще не прокинулася, здригнулася і випрямила спину.

Мамі квіти дуже сподобалися. Спочатку вона подумала, що це я їх отримала від "того красунчика-дерматолога". Шкода, що мені раніше в голову не прийшло зробити мамусі подарунок.

- Він знову тебе підвіз?

- Так - процідила я.

- Ну дуже хороший хлопець, - мама почала ставити букет у вазу, - скільки, ти кажеш, йому років?

- Двадцять дев'ять.

- Двадцять дев'ять?! - здивовано запитала мама. - Він виглядає...

- Молодше, - доповнила я, - всі так кажуть.

Щоб позбутися ще купи дратівливих для мене питань, я швидко почовгала в свою кімнату і плюхнулася на своє ліжечко. В голові крутилося. Чи то від сьогоднішніх справ, чи то від маминих запитань? Добре було просто лежати і дивитися на стелю, яка була вся в зірках, зроблених і прикріплених мною самотужки. Після цього "рукоділля", здавалося, безсоння мене мучило менше, ніж зазвичай. Слово "безсоння" в мене асоціювалося з фільмом "Бійцівський клуб", а точніше з його головним героєм-оповідачем. Слава Богу, до такого безсоння я ще не дожилася. Дай Боже, гірше не стане.

Взагалі, існують два фільми, які точно описують мене, мій внутрішній стан.

Перший - це "Товариство мертвих поетів". Я відчуваю себе, як головний герой - Ніл Перрі, якому батьки заборонили займатися тим, чим він хотів і вже наперед побудували плани на його життя, не питаючи Ніла. Схожа ситуація. Тільки мої бутьки зрозуміли свою помилку. Можливо, якщо б я не знайшла підтримки, то теж би наклала на себе руки, як головний герой.

Другий фільм - "Нецілована". Так. Тепер все стало зрозуміло. Завжди, передивляючись його, відчуваю себе, як головна героїня Джозі і завжди стає гірко після слів вчителя по типу "коли будеш мого віку, всі чоловіки почнуть бігати за тобою". Вона вже була його віку, але ніхто за нею так і не бігав.

Я в житті не мала відносин, ні з ким жодного разу не цілувалася. Я не хотіла тоді псувати свій перший поцілунок з таким милим хлопцем...чоловіком. Було просто страшно.

Часто запитувала себе, чого такого в мені не вистачає, що хлопці не дивляться на мене. Але сама завжди була холодна. Чого тоді мені треба?

Ілля здавався таким хорошим. Мені було сташно, я завжди очікувала якихось "підвохів", а їх не було. І все відбувалося досить швидко. Хоча звідки мені знати? Я ніколи не мала відносин.

Все. Треба вмитися і трохи відпочити. Я нічого такого не роблю, щоб відпочивати, але в кінці дня все ще відчуваю слабкість. 

Завтра п'ятниця, а отже, треба добре потрудитися перед вихідними.

Задзвенів мобільний. Прийшло повідомлення: "Привіт, це Ілля. Не хочеш на вихідних кудись зі мною сходити?"

О, Боже! Він написав. Все-таки написав! Цікаво, звідки в нього мій номер. Хоча я здогадуюсь. І що відповідати? Звичайно, я згідна! Згідна сто разів! 

"З радістю" - відписала я. І заснула з усмішкою ідіотки на обличчі.