Мій милий щоденник

Десята година ранку. Прокидаюся і бачу, що я в своїй кімнаті. Як добре. Ще не звикла прокидатися і бачити саме свою кімнату вдома, а не кімнату лухарі гуртожитку. Але вже звикла прокидатися пізно. Та і чи треба до цього звикати? В кімнату долинав запах чогось смачненького. Чи то не пасуля-дзьобачка? Мммм, давно її не їла, а так хотілося. Під час навчання в гуртожитку я не заморочувалася з їжею, варила гречку і сосиски — все, як положено. Я люблю готувати, але тільки не в гуртожитку, не в кухні, яка кишить тарганами, які так любо заводять хоровод на стінах, особливо, коли настає ніч. Дорбе, що таргани тихі, а то б ще не спати через їхні вечірки. Навіть в тарганів життя веселіше, ніж в мене.

Нарешті я встала зі свого теплого ліжечка і пішла вмиватися. Мама дійсно приготувала пасулю-дзьобачку. Яка ж я була рада. 

— Ще б сюди свіжих помідорів - ціни б не було пасулі!!

— Дитино, та є ж, я забула — крикнула мама і почала нарізати помідорки. Чи ж не рай? 

Для тих, хто не знає, пасуля-дзьобачка — це квасоля, яку спочатку відварюють, а потім смажать з салом, а можна і без. Я люблю і так, і так. З огірками і помідорами страва заходить на ура.

— Іванко, думаю, ти не забула, що через кілька днів треба йти в клініку? 

Як тут забудеш, якщо мама мені всі вуха прожужала з цією клінікою. Звичайно, що я не хочу йти. Хто любить ходити до лікарів? Єдине, що радує, що клініка то приватна, хоч не буде купа людей стояти в чергах, навіть не в черзі проблема, а просто — буде менше людей. А для мене це величееееезний плюс.

Я вже два дні вдома, але нічого такого не робила, тому вирішила розібрати валізи, які вже другий день стояли в кутку моєї кімнати.

Ненавиджу розбирати речі, як і пакувати.. Відкрила шафу, а там весь одяг зимовий, бо додому більше місяця не поверталася через загруженість в навчанні. Трясця! Весь день піде на це..що ж, все одно треба починати.

По ходу вирішила відразу розібрати інші тумбочки з різними речами - книгами, зошитами і всяким непотребом. Я ще та барахольщиця, хай йому грець. 

Спакувала два мусорні мішки непотребу, уяви. І все ж до кінця не могла зробити вибір - викидати свої старі щоденники чи ні? Наче і пам'ять, але стільки там дурниць написано, що аж соромно. Їх чотири. Списувала один щоденник за півроку, а зараз вже кілька років не займаюся таким - нема настрою чи що. Та і важко вже стало висловлювати почуття і думки. Раніше писала цікаві факти про себе, цілі на літо, рецепти їжі, яку я ніколи не збиралася приготувати, цитати з фільмів.

Окей, подивимось, що тається в цих таємничих щоденниках. Відкрила найгарніший - блакитний з дівчинкою, яка має милі рожеві щічки і тримає над собою парасольку. Всередині він був не в лінійку і не в клітинку, а в крапочку. Відкрила на рандомній сторіночці і переді мною з'явилися написи досить таки страшненьким почерком. Ну, він і зараз такий. "100 цілей на літо" було написано посередині сторінки великими червоними буквами. "Влаштуватися на роботу; сісти на дієту; схуднути; зробити подарунок своїми руками" та інше. Мало перед чим стояли галочки. В моєму стилі. Особливо перед "сісти на дієту" і "схуднути". Цілі були розписані на три сторінки, а в кінці стояв мій підпис. Дивно, що печатки не було. Необхідної важливості ж документ. Під підписом красувалося "цілі повинні бути виконані хоча б на половину і байдуже, який рік". 

Ох, яка розумна була. І навіщо це було. Якщо порахувати, то лише 47 цілей було зроблено. Як для мене, ще й забагато. Значить, тьох не вистачає. Ну не вистачає, то не вистачає - Бог з ними. Хоча, знаєш, можна щось та і виконати. Деякі цілі легесенькі, вибрати можна. "Сісти на дієту" і "схуднути" я звичайно оминаю, "влаштуватися на роботу" вже є, можна сказати... О! "Зробити подарунок для мами" підходить - давно пора. Ще можна "написати літній плейлист" - не знаю, чому це я тоді не зробила - нічого ж важкого... О, і "усміхнутися незнайомцю" теж підійде. Раніше б не зробила - була дуже сором'язливою, але зараз якось байдуже, навіть навпаки - мені неважко, а незнайомцю може і настрій підніме. Добре! Буду виконувати.

На телефон прийшло повідомлення: "Коли робота буде приблизно готова?" 

Дідько, геть забула. Мала б зробити на днях вже до кінця. Це було пов'язано з моєю, так би мовити, роботою. Мені, як людині-інтроверту, дуже з нею повезло. Дуже. Я роблю на замовлення обкладинки на електронні книги. Завжди любила фотошопити різні картинки і от знайшла роботу за покликанням. На одну обкладинку йде прибилзно 2-3 дні, але позаяк було навчання, в тиждень робила тільки одну обкладинку, на вихідних. Заробляю я нормально, для своїх потреб точно вистачає, інколи навіть відкладаю на майбутнє. Я з не дуже багатої сім'ї, але живемо ми навіть добре, більшість забаганок можемо собі дозволити, відкласти кошти на випадок, якщо наприклад, зламається автомобіль. На відпочинок за кордон ми звичайно не їздимо, але живемо чудово.

Добре, сідаю допрацьовувати, залишилося кілька штрихів і готово. Зараз я робила обкладинку на книжку жанру фентезі - з мавками, лісовиками та інше. Сюжету в цілому не знаю, знайома лише з анотацією, але і цього достатньо.

Ще інколи, дуже рідко, я роблю на замовлення "шпалери" так би мовити, картинки для принтів на кейси до телефонів. Різні інстаграм-сторінки просять зробити. В деяких таких магазинів є рубрика "зробимо за вашим вподобанням", навіть якщо ти не знайшов потрібної картинки, скидуєш кілька картинок, що запали до душі і тобі роблять такі собі шпалери. От я їх і роблю на замовлення.

День поїздки в клініку. Встала з самого ранку. Відчуваю слабкість, мабуть, бо вже дуже швидко звикла прокидатися пізно. Одягнулася в звичайний сарафан з футболкою і кедами. Волосся розпустила, тому пластир на шию клеїти не треба. В мене на шиї є родимка. Вона трохи чутлива до сонця і трохи велика. Тому коли я збираю волосся в хвіст або одягаю на верх щось таке, що може чіплятися до родимки, обов'язково клею на неї пластир. Ну як, це гучно сказано. Просто прикриваю, не зажимаю. Цій родимці вже 5 років. Тільки за останній час вона трохи виросла, змінила форму і почорніла. Це не дуже добре, але лишній раз мамі не нагадую, бо вона знову спати не буде. А чому я ще не звернулася до дерматолога? Це довга історія. Іншим разом розкажу.