Епілог 2

Гліб.

     Дімка дуже задоволений подарунком Аліни. Його емоції помітні на його обличчі. Все ж  таки Аліна змінилася. Стала добрішою й уважнішою. Можливо на неї так подіяв її новий чоловік? Італієць Серхіо. Вони одружилися влітку вже можна сказати минулого року. Йому десь під сорок і він просто обожнює Аліну. Це саме те що їй потрібно.

У Серхіо є вілла на березі Середземного моря. Загалом в Аліни все окей. Чому я несказанно радий. Бо зараз нарешті я можу бути повністю спокійним.

У кожного з нас все склалося добре. І кожен щасливий по своєму. 

– Тату, а як ти думаєш мама приїде до нас у гості? – раптом запитує Дімка.

– Думаю, що приїде. Але тільки тоді коли матиме час. Тому ти не хвилюйся і пам'ятай твоя мама все одно любить тебе.

– Я знаю. І ви з Ланою також. Правда? – Дімка підіймає голову й дивиться на мене.

– Ну звісно. Як же ми можемо тебе не любити? Ти ж член нашої родини, – кажу й гладжу сина по голові.

– Я теж вас усіх люблю.

– Ой, здається твоя сестричка прокинулась, – треба йти її заспокоїти, – кажу, але Діма мене зупиняє.

– Тату, можна я спробую? Будь ласка. Я вже дорослий.

– Он як. Ну йди спробуй. Якщо будуть якісь проблеми клич нас з Ланою.

– Добре. 

    Син йде до нашої з Ланою спальні заспокоїти Лільку. А я повертаюся до Мілани й схоже гостей, які прийшли.

– Привіт, кумам, – одразу ж з порогу вітається Арсен.

– Привіт, – кажу й тисну йому руку.

Арсен став хрещеним батьком для Лілії. І для нас з Міланою це була честь. Він багато нам допомагав і в ролі хрещеного батька ми не бачили більше нікого.

Ми всі йдемо до вітальні, де вже стоїть святково накритий стіл зі смачними стравами.

Я починаю всім розвивати по келихах шампанське. Незабаром приходить і брат Мілани з родиною.

Бачу щасливу посмішку на обличчі Мілани. Її веселий сміх і відчуваю, що я нарешті там де маю бути.

Тільки тоді можна стати щасливим. 

– Вип'ємо за господарів цього дому. Ну і звісно за наступаючий Новий рік, – каже Арсен й підіймає келих з шампанським.

– Сподіваюся у наступному році ти теж нас порадуєш? – каже Лана й підморгує Арсену.

– Що? Ти про що? – ніби не розуміє Арсен.

– Здається мені, що у тебе скоро з'явиться твоя пані....

– О, не перебільшуй. Нікого в мене немає. Я взагалі вирішив стати холостяком. Дивлячись на вас і свого горе - брата розумію, що з жінками чекають тільки одні неприємності, – заявляє Арсен.

– Друже, коли ти закохаєшся по справжньому, то твоя думка повністю зміниться, – кажу й обіймаю Мілану.

Вона дивиться на мене повними любові очима й мою душу ніби зігріває промінь сонця.

– Сподіваюся, що зі мною такого ще скоро не станеться, – зауважує Арсен.

– Хто його знає? Кохання дивна річ. Приходить раптово, – втручається Толя у розмову.

– Це точно. Хіба могла я подумати, що після зради чоловіка зможу знову покохати? – промовляє Лана.

– Ой, доню. Як то кажуть не було б щастя та нещастя допомогло, – заявляє моя новоспечена свекруха.

– Пропоную випити за щастя. Як воно є, – говорить Арсен. І ми всі приєднуємося до нього.

У квартирі лунає гучний сміх та легка музика. Всі гості святкують, а ми з Ланою виходимо на декілька хвилин на балкон подихати свіжим повітрям.

– Ти як не змерзла? – питаю Лану й цілую у ніс.

– Ні. Все добре. Гліб. Знаєш що?

– Що?

– Я тебе дуже люблю. Чим далі, тим сильніше.

– Я теж тебе кохаю. Завдяки тобі я нарешті зміг отримати справжню сім'ю. Ту про яку мріяв з дитинства.

– Шкода, що твоїх батьків зараз немає поруч з тобою, – каже Лана.

– Я вірю в те що вони дивляться на мене з небес. І завжди допомагають у складні моменти.

– Напевно, що так. І все одно ти молодець. 

– Я знаю. Стараюся.

– Гліб. Дякую тобі за все. За кохання, турботу, доньку, – Лана кладе голову мені на плече.

– Знаєш до зустрічі з тобою я жив наче у тумані. Робота, будинок і навпаки. Неповага Аліни та зрада Руслана. Все це навалилося. Я думав що ніколи з  не вийду з цього замкненого кола. Але ти. Ти стала моїм порятунком. Моїм всім. 

– Гліб....

– Лано, почекай. Я обіцяю тобі, що покладу своє життя на те, щоб ти ні однієї секунди не жалкувала про те що вийшла за мене, – промовляю на одному подиху. 

Після чого міцно цілую Лану у губи.

– Гліб я найщасливіша жінка у світі. Чого ще треба? – говорить сміючись Мілана.

– Нічого. Тільки кохання, – відповідаю й знову цілую Лану, але на цей раз надовго.