Ти мене зрадив

18.

Гліб.

Сьогодні чудовий день. Ми з Ланою вирішили трохи погуляти у парку. Погода напрочуд хороша. Без морозу. Лапатий сніг падає нам на наші пальта та шапки. Під ногами м'яко хрустить біла ковдра, яка вкрила землю. На небі ні хмаринки. 

Ми тримаємося за руки наче два закоханих підлітки. Але нам все одно. Скоро ми станемо однією сім'єю. Тільки потрібно дочекатися кінця розлучного процесу. 

– Тобі не холодно? Бо якщо так, то краще ходімо додому, – кажу Лані й пригортаю до себе.

– Ні, все в порядку. Тепер мені постійно потрібно гуляти на свіжому повітрі. Це дуже корисно для майбутнього малюка. До речі як ми його назвемо? – Лана чекає моєї відповіді.

– Ну якщо хлопчик, то назвімо його Даниїлом.

– А якщо дівчинка? – не вгамовується Лана.

– А якщо дівчинка, то ім'я їй обереш ти, – відповідаю.

– Тоді давай Світозара.

– Що? Де ти взагалі ім'я таке відкопала? 

– В інтернеті. Кажуть в моду повертаються старовинні імена. 

– Але ж не такі, – бачу по вигляду Лани, що сказав щось не так.

– Тобі не подобається? Але ми ж домовилися. Ти обираєш ім'я хлопчику, а я дівчинці, – ображається Мілана.

– Ну добре, добре. Ми ще подумаємо. В нас ще добрих пів року.

– Все одно я тебе вмовлю й буде по моєму, – глумиться Лана.

– Ти моя слабкість. І відчуваю якщо народиться дівчинка, то стане ще на одну слабкість більше, – промовляю й цілую Лану в губи.

Ми стоїмо у поцілунку  декілька хвилин допоки нас не окликає чоловічий голос.

– Гей, молодята ви ще не одружилися, а вже втратили сором, – жартує Арсен і махає нам рукою у привітанні.

– Здається мені, що так просто ми від нього не позбудемося, – сміючись кажу Лані.

– А мені він подобається, – промовляє Лана. Але по моєму обличчю розуміє, що жарт не вдався.

– Ходімо. Цікаво, що у нього на цей раз.

   Коли ми підходимо до Арсена, то він стоїть з гордим виглядом. Впевнений у собі як завжди. І як йому вдається у будь-якій ситуації мати вигляд переможця? Не розумію.

– Мілано, пам'ятаєш я обіцяв вам з Глібом весільний подарунок? 

Лана киває.

– Так от. Мій зведений брат володіє розкішним рестораном й він погодився влаштувати вам у ньому весілля, – продовжує Арсен.

– Безплатно? – перепитую від неочікуваності.

– Ну так. Це ж подарунок. Тим більше у ситуації яка склалася я думаю від такого подарунка гріх відмовлятися, – Арсен хитро всміхається. 

– Це дуже хороша пропозиція, – починаю та не встигаю договорити, бо мене перебивають.

– Ми згодні, – впевнено каже Лана.

– Лано, я ж ще не погодився, – обурююсь.

– Ну це ж мій подарунок. Мене він влаштовує. Отже, ми згодні, – вирішує Лана.

– Глібе Борисовичу давай ти хоча б подивишся ресторан мого брата, а тоді вже вирішимо, що робити далі. Добре? – пропонує Арсен.

Дивлюся на Лану і її благальний погляд і знову здаюся. Ну не можу я їй відмовити. Не можу.

Арсен на власному авто відвозить нас до ресторану брата. Це досить хороший район. І сам заклад дуже гарний. Зі свіжим ремонтом. Ми заходимо всередину й нас зустрічає молода дівчина приємної зовнішності. Мабуть, адміністратор закладу.

– Арсене Яновичу, доброго дня. Чим можу бути корисна, – цікавиться дівчина.

– Тетяно, не могли б ви показати нам бенкетну залу й меню. Орест Янович у курсі, – промовляє Арсен потім щось шепоче дівчині на вухо.

Та киває й вони перекидаються декількома фразами.

– Ходімо я покажу вам залу й меню, – каже Тетяна й ми разом йдемо до зали.

    Ми з Міланою все ж погоджуємося на святкування у ресторані який нам запропонував Арсен. Тому приблизно через місяць ми станемо з Ланою чоловіком і дружиною.

Тільки от красивої пропозиції руки та серця я Мілані не зробив. Але вона й так знає, що я люблю тільки її одну й хочу з нею одружитися.

Ми повертаємося задоволені та щасливі додому. Мілана робить вечерю, а я читаю газету. Бачу велику статтю про Руслана. Його історія таки набрала розголосу. Шкода що тільки стільки часу Руслан був моїм другом і водночас зрадником.

Навіть Аліну до себе переманив, хоча ніколи її не кохав. Але це вже не моя справа. Шкода що тільки Дімку я тепер бачитиму не так часто. 

Я згадую як колись зробив пропозицію Аліні. Я тоді був молодим амбітним хлопцем. Безмежно кохав Аліну й був готовий заради неї на все.

А вона тільки використовувала мене. Навіть наш шлюб був її добре обдуманим планом  захисту.

Але я перехворів на Аліну й більше не хочу мати з нею нічого спільного.

Єдине що втримує мене від цього це мій син. Його я люблю попри все.

Лана кличе мене вечеряти й ми разом сідаємо за стіл. Як тільки ми розпочинаємо вечерю хтось дзвонить нам у двері.

Я йду до дверей і відкриваю їх. Перед мною стоїть Аліна з Дімою за руку.

– Гліб, мені потрібно серйозно з тобою поговорити, – каже Аліна з порогу й заходить без запрошення до квартири.


 


 


 


 


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше