16.2

– То виходить її викрали? – питає в мене Арсен після того, як ми з ним поспілкувалися й мало не набили один одному пики. 

Спочатку я не хотів йому розповідати про викрадення Мілани, але Арсен дав зрозуміти, що теж дуже хвилюється за неї. 

– Так. І я навіть не уявляю як мені її врятувати. Бо через мене вона опинилася у цій ситуації. Якби не мої вороги... 

– Найголовніше тепер знайти Лану й доставити додому цілою й неушкодженою, – каже Арсен.

– Але я зовсім не знаю де її шукати. В цьому вся проблема. 

– То можливо все-таки варто звернутися до поліції? Мій колишній однокласник там працює слідчим, – повідомляє Арсен. 

– Ні, це небезпечно. Руслан піде на все заради досягнення своєї мети, – промовляю тихо. 

– Який ще Руслан? — цікавиться Арсен. 

– Чоловік який організував це викрадення. І мій діловий партнер на превеликий жаль. 

– Зрозуміло. Отже, таки тут замішана заздрість й особиста вигода? 

– Ви що хочете сказати, що я у всьому винен? – питаю в Арсена з обуренням. 

– Та ні. Але якби вона була, наприклад зі мною, то такого б не сталося. Цей Руслан. Він ваш ворог чи не так? І якщо він втілив у життя такий підступний план, то йому щось від вас потрібно, – констатує Арсен.

 – Так. І якщо буде потрібно я піду на цей крок. В мене немає іншого виходу. Життя Лани важливіше попри все. 

– Але ж можна обійтися без втрат. Якщо звернутися до мого друга, який працює слідчим. Він точно допоможе, – пропонує Арсен. 

– А якщо ні? То що тоді? 

– Нічого. Знайдемо інший спосіб, – наполягає Арсен. 

– Навіть не знаю. Не хочу ризикувати її життям, – відповідаю. 

Нашу розмову перериває дзвінок мобільного. На екрані бачу незнайомий номер я підіймаю слухавку: 

– Алло, я слухаю. 

– Алло, Гліб це Лана. Будь ласка, виконай їх прохання, бо вони мене вб'ють, – говорить Лана тремтячим голосом. Чую нотки плачу у її голосі й відчуваю ніби мене розриває навпіл. 

– Лано, це ти? Скажи де ти? Що вони з тобою зробили? – кричу у слухавку. 

– Гліб я не можу сказати. Вони тримають мене на якомусь складі. Я не знаю. Виконай їхнє прохання. Цей високий чоловік зі шрамом на вилиці каже, що ти знаєш яке, – каже Лана. 

І я одразу чую якийсь лезг і крик Лани. Схоже у неї впав мобільний. 

– Лано, кохана. Лано, чорт забирай, відповідай. Лано, – продовжую кричати. Та в результаті чую тільки гудки мобільного. 

– Ну що там? – питає Арсен в мене. Він теж схвильований, але поки тримає себе у руках.

– Не знаю. Вона сказала, що її тримають на якомусь складі. А ще про чоловіка зі шрамом. Це Руслан точно. Він єдиний підходить під цей опис серед людей яких я знаю. 

– Так, думаю нам варто звернутися до Олега. Він вже не раз розплутував такі справи, – каже Арсен. 

– Мені вже все одно. Тільки б врятувати її. Я ніколи собі не пробачу, якщо з нею щось станеться, – промовляю з гіркотою й накриваю очі долонями.

– Так, ходімо нам потрібно спочатку випити. А потім одразу до Олега, – Арсен бере моє пальто до рук й простягає мені. 

   Разом виходимо з офісу і йдемо до найближчого бару. Там з Арсеном детально обговорюємо ситуацію, що склалася. Через годину ми вже в поліцейському відділку. Там мене Арсен знайомить зі своїм другом Олегом. Після нашої розповіді Олег трохи здивований. 

– Звісно я вам допоможу, але ви впевнені, що викрадачі не встановили за вами слідкування? – припускає Олег. 

– Я нічого дивного не помічав останнім часом. Можливо через те що я повністю занурився у пошуки викрадачів, – намагаюся згадати події останніх днів. – То що порадиш, друже? – ставить питання Арсен до Олега. 

– По перше ви Глібе Борисовичу повинні повністю запевнити викрадачів, що погоджуєтесь на їхні умови. Як то кажуть приспати пильність. А далі то вже наша робота. 

– То що я маю робити? – одразу ж цікавлюся в Олега. 

– Потрібно приготувати фальшиві документи на передачу бізнесу й дати вашому діловому партнеру на підпис. При можливості вивести його на розмову. Щоб він у всьому зізнався. 

– Гаразд, зроблю все що скажете. Але навіщо фальшиві документи? 

– Щоб він відпустив вашу подругу. Поїдете на місце злочину й там ми затримаємо покидька, – говорить Олег. 

– Тільки б Руслан не виявився хитрішим, – зітхаю.

 – Побачимо. Поки що удавайте, що нічого не сталося. Обидва, – Олег уважно дивиться на нас з Арсеном. 

    Якби ж то було так можна. Вдавати, що все добре, а у самого на душі кішки шкребуть. Мені вже стає фізично боляче від того, що я не можу нічого вдіяти. Зараз найгостріше відчуваю як мені не вистачає Лани. Як її кохаю. І боюся втратити. Ну що ж сподіваюся, що ми зможемо її врятувати. Зараз цього хочу найбільше.