11.

Інколи життя підносить нам сюрпризи. І схоже я не виняток. Мало того що я дізналася про дружину Гліба так мене очікувала ще одна дуже цікава новина. Все почалося з того що кожного ранку впродовж двох тижнів мене нудило. На роботі я не вилізала з вбиральні й це мене насторожило. Тому зібравшись з силами я таки пішла до лікаря. Щоб вже бути впевненою точно. Мої найстрашніші допущення підтвердилися. Молода жінка лікар – гінеколог сказала, що я вагітна. Термін приблизно чотири тижні. Це був шок для мене. Тому що ми з Глібом не мали незахищений секс. Завжди намагалися використовувати засоби контрацепції. Як цікаво пожартувала наді мною доля. Аж не віриться...

 Я завжди хотіла дитину від Віктора, а в результаті завагітніла від одруженого чоловіка. Що ж тепер хоча б не буду зовсім самотньою. Єдина близька людина таки з'явиться у моєму житті. Минуло три тижні з того часу, як ми не бачилися з Глібом. Я не навідувала його у лікарні, а він навіть не намагався зв'язатися зі мною. Мені боляче. Дуже. Тим більше після того, як ми таки зустрілися з його дружиною. Наступного дня після того, як побачила дружину Гліба я знову пішла до лікарні. Вона була там. Вдавала з себе турботливу дружину. Я впевнена, що це була гра. По її одному вигляду було помітно що їй байдуже. Та все-таки вона прийшла, отже між ними є стосунки. При думці про це мені стає неприємно й важко на серці. Сиджу вдома уже третій день закутавшись у теплий плед. У мене жахливий токсикоз і я не можу навіть піднятися з ліжка. П'ю чай зі м'ятою. Від нього трохи легше. Раптом чую якийсь звук. Виявляється це хтось гучно стукає у мої двері.

 Я ледь підіймаюся з ліжка й плетуся до дверей. 

– Хто там? – питаю й відчуваю як у роті знову утворюється гіркота. 

– Лано, відчини. Я хочу з тобою поговорити, – каже до болю знайомий голос. 

Я стовбенію й не можу сказати ні слова. Як він взагалі має совість приходити сюди?

 – Лано, відчини, бо я знаю що ти вдома, – повторює Гліб. 

– Навіщо? Не хочу тебе бачити. Йди геть, – промовляю. 

– Чому ти так поводишся? Ти можеш пояснити? – Гліб продовжує стукати у двері.

 – А ти здогадайся сам. Може на третій раз зрозумієш. 

– Впусти мене, бо клянуся я виб'ю тобі двері, – кричить Гліб. 

Розумію що Гліб у люті тому неохоче відкриваю вхідні двері. На порозі стоїть Гліб. Сердитий. Вираз його обличчя повністю показує, що він невдоволений тим що відбувається. 

– То може ти мені поясниш врешті решт. Чому ти зникла на цілих три тижні? – строго питає Гліб.

 – Цікаво чому ти сам не здогадуєшся?

 – Я не екстрасенс, Лано. Хоча в принципі я розумію у чому справа. 

– Яка я рада. Навіть на душі стало легше.

 – Не перекривляй. Ти бачила у лікарні Аліну?

 – Так. І більше не хочу отримати таке задоволення.

 – Лано, поговорімо серйозно. Я давно хотів тобі сказати... 

– Замовкни. Я не хочу й не буду тебе слухати. Ти одружений чоловік, а отже нам не по дорозі, – відпираюся від Гліба. 

– Лано, ми з Аліною чужі люди. Давно не живемо разом як чоловік та дружина. 

– Тоді чому ви й досі одружені? – схоже я й так знаю відповідь на це питання. Краще ніж він. 

– Там є свої нюанси. Але як жінка вона мене взагалі не цікавить. Повір, – Гліб підходить до мене й хоче взяти за руку. 

– Не чіпай. Навіть стояти поряд з тобою не хочу, – шиплю у роздратуванні. Гліб відходить й мовчки дивиться на мене. 

— Що? Що ти дивишся на мене. Йди геть. Я ненавиджу зрадників. А ти виявився одним з них. Чого ще тобі треба, – кричу крізь сльози й витираю обличчя. 

– Мілано, я хочу тільки одне. Вислухай мене, будь ласка. Ти не знаєш усієї ситуації, – холодно промовляє Гліб. 

– Чого я не знаю? Того що ти морочив голову нам обом? Чи того що у вас спільний син? До якого ти їздив навіть тоді коли зустрічався зі мною. 

– Мілано, син це єдине що нас втримує разом. Якби не Дімка. Ну загалом не важливо. 

– Я тобі не вірю. Ти наче собака на сіні. Хочеш одразу нас обох. 

– Не говори дурниць, Лано. Мені не потрібна Аліна. Я це намагаюся тобі довести від коли сюди прийшов. Але ти мене не чуєш, – починає докоряти Гліб. 

– Не бреши мені. Бо я знаю що ви з Аліною продовжуєте жити як чоловік й дружина. 

– Звідки ти взяла цю нісенітницю? Це ж повна дурня. Я навіть не пам'ятаю коли останній раз торкався дружини. Я бачу що Гліб ніби виправдовується і це мене виводить ще більше.

 – Тобі краще піти. Я зараз не готова з тобою продовжувати розмову, – відповідаю Глібові. 

Він декілька хвилин стоїть на місці, а потім йде. Тихо прикривши двері. Таке враження що з нашим розставанням закінчилася ціла епоха мого життя.