9.

Гліб.

  Притискаю Лану до дверей і дивлюся їй в обличчя. Її голубі немов літнє небо очі роздивляються мене з німим закликом. Вона хоче мене і я це відчуваю. Повітря між нами наелектризоване. Ще трохи й полетять іскри.

  Не стримуюся і впиваюся у її губи. Солодкі наче мед. 

Вона відповідає взаємністю й треться об мене. Я кладу руки їй на груди й легко їх стискаю. Лана видає тихий стогін чим ще більше мене заводить. Вона звивається й охоплює мене своїми довгими ногами. Більше не можу терпіти.

Цього разу ми з Міланою не їдемо до неї додому, а кохаємося прямо на столі.

Папери летять у сторону в принципі як і взуття Лани. Я задираю їй спідницю й стягую колготки. Потім і мереживні труси.

Далі все іде як по маслу. Лана розстібає мій ремінь та знімає з мене штани й незабаром ми досягаємо вершини оргазму. Чую її здавлений схлип і розумію, що настало полегшення.

Коли ж все закінчується ми приводимо себе до ладу. 

Мілана мовчить й поправляє блузку. Мені навіть легше, бо я теж не у захваті від порожніх розмов.

Я застібаю піджак й дивлюся у вікно. Назріває справжня гроза. 

– Я, мабуть, піду, – Мілана першою порушує тишу.

– Може викликати тобі таксі? – ставлю ідіотське питання. Сам не знаю чому.

– Ні, я на машині.

– Добре, – йду до дверей й відчиняю їх. Й прямо натикаюся на мою помічницю Лізу.

Вона збентежена. Її погляд бігає туди – сюди.

– Лізо, якісь проблеми? – одразу переходжу до справи.

– Телефонувала ваша дружина. Вона їде сюди. Боюся, щоб не виник скандал, – каже Ліза схвильовано.

– Добре, дякую що попередила. Виведи, будь ласка, Мілану через запасний вихід. А з Аліною я сам розберуся, – кажу пошепки.

– Зрозуміло, – Ліза киває.

Я повертаюся до Мілани. Вона стоїть біля вікна й дивиться кудись у далечінь.

– Лано, вибач та тобі вже час йти. У мене ще є справи.

– То це все. Ти більше нічого не хочеш мені сказати? – питає жінка.

– А що повинен?

– Та ні. Ти мені нічого не винен, – Лана гірко всміхається.

– Лано, давай не будемо. Нам добре разом. Я вже давно не відчував такий кайф у відносинах. Ти ж сама не хотіла нічого серйозного.

 – А ти? Чого хочеш ти? Я весь час чую тільки про себе, – промовляє Мілана.

– Послухай зараз у мене багато роботи. Я заїду до тебе ввечері й ми про все поговоримо.

Бачу що Лані не подобаються мої слова. Вона мовчки бере сумочку і йде на вихід з кабінету.

Там вже її чекає Ліза. Вони про щось тихо розмовляють і йдуть разом.

Я втомлено падаю на м'який шкіряний диван, який стоїть у моєму кабінеті.

Чому ми не можемо з Ланою нормально поговорити? Завжди припираємося одне з одним. 

Вона хоче почути від мене три заповітні слова. Я теж хочу цього від неї. Ця гра нескінченна. 

Та ще й Аліна. Вона тільки зараз помітила, що між нами відбувається. Тільки зараз до неї дійшло, що ми вже давно живемо як абсолютно чужі люди.

Хоча колись все було зовсім по іншому. Але було дуже давно.

Двері мого кабінету різко відчиняються і я бачу на порозі розлючену Аліну.

– Ах ти ж скотина. Я бачила твою підстилку. Вона йшла до своєї машини. Отже, знову у тебе була?

– Аліно, годі. Ти мене вже дістала. Скільки можна? – встаю з дивану й підходжу до Аліни.

– То, поводь себе як справжній чоловік. А не як кобель гулящий, – Аліна з викликом дивиться на мене.

– Припини, будь ласка, цей цирк, бо я викину тебе за двері,– шиплю на Аліну.

– За двері? Мене? Ти зовсім совість втратив? Гуляєш  на право і на ліво та ще й права качаєш.

– Хто б казав. Де ти була вчора увечері? Га? Тільки не кажи, що ходила з Дімкою у кіно.

– Так я була у кіно. З другом. А тобі яке до цього діло? – цікавиться Аліна.

– Повір мені все одно. Можеш і заміж за нього вийти. Тільки мені дай спокій.

– Який ти козел все-таки. Якби не я та наш шлюб. Де б ти був?

– Цікаво. Та я можу сказати те саме.

– На що це ти натякаєш? – дивується Аліна.

– Ти добре знаєш про що я кажу.

– І що? Хіба ти щось втратив? Ми обоє виграли із цього шлюбу, – Аліна на подив стає більш спокійною.

– Я думаю буде краще якщо ми розлучимося. На взаємовигідних умовах, – видихаю й боюся реакції Аліни.

Вона дивиться на мене з обуренням. Її очі розширяються від здивування.

– Ніколи. Цього не буде ніколи. Тільки через мій труп. Ти можеш робити, що завгодно. Навіть переїхати до неї. Та розлучення ти не отримаєш.

І коли ви будете у невідані від щастя я завдам відповідний удар.

Аліна різко обертається і йде. Після неї залишається тільки шлейф її парфумів.