7.

Мілана. 

Мій день почався як звичайно. Пацієнти, лікарня та купа паперів. Ледь витримую до вечора. Мені здається, що скоро моя голова лопне від цих всіх історій пацієнтів. Кожного дня одне і те саме. Чому я тільки пішла вчитися на лікаря терапевта? Краще було на юридичний. Тепер сиділа б собі в офісі й перебирала документи. Ввечері втомлена дістаюся додому й падаю на подушку без сил. Сьогодні я занадто виснажена. Мені конче потрібно у відпустку. Наступний ранок не приносить нічого приємного. Я знову одна. Гліб не дзвонив вже декілька днів. Ну і не треба, якщо він такий гордий. Сам винен. Я не буду його вмовляти й бігати за ним наче школярка. Більше такого не буде. Ніколи. Я йому нічого не винна. Так. Але чому тоді на душі так важко? Хочеться йому подзвонити й просто спитати, як він. Цього було б достатньо. Чи живий та здоровий? Коли ми були разом, то не тільки ділили одне ліжко, а й вели розмову. Часом звичайну та неважливу. Аби тільки виговоритися. Мені дуже не вистачає наших спільних вечорів. Може й справді зробити крок першою? Або ж продовжувати чекати далі?

 Беруся за мобільний і хочу набрати номер Гліба. Але мій сотовий починає вібрувати й на екрані маячить номер Віктора. Що за фігня? Може колишній помилився номером? Чи що? Відповісти на дзвінок чи ні? Дилема. Після довгих мук нарешті змушую себе натиснути зелену кнопку. Не, тому що хочу з ним поговорити. А тільки з цікавості.

 – Алло, я слухаю, – мій голос вельми спокійний. 

– Лано, привіт? Як справи? Ми можемо зустрітися? – питає Віктор. 

– У мене все добре це по - перше. А по - друге навіщо нам з тобою зустрічатися? 

– Бо в мене є до тебе розмова. Та й взагалі я хвилююся. Як ти там одна. Я ж не дуже гарно вчинив з тобою... 

– А з чого ти взяв, що я взагалі одна? Думаєш, що окрім тебе нікому не потрібна? – виривається у мене. 

– То ми можемо зустрітися сьогодні ввечері? – наполягає на своєму Віктор. 

– Де саме? 

– У "Магнолії".

– Добре. Я буду о шостій, – кажу вже більш врівноважено й перша скидую дзвінок. 

Якщо чесно бачити колишнього чоловіка не дуже, то й хочеться, але подивитися у його безсоромні очі... Добре, що сьогодні вихідний і я встигну поїхати до торгового центру й купити нову сукню. Давно вже хотіла це зробити, а зараз ще й привід з'явився. Віктор повинен побачити мене щасливою, гарною та незалежною. Тому спочатку торговий центр, а потім салон краси. Нехай вдавиться від злості й зрозуміє кого втратив. Все роблю максимально швидко. Обираю сукню з довгим рукавом на запах. У неї ніжний квітковий принт. Та й сидить ідеально по фігурі. Ще й босоніжки у тон вдалося придбати. Коли я спускаюся вниз на ескалаторі, то раптом в одному з магазинів з дитячими іграшками, бачу знайомий силует. Я підходжу ближче. Гліб. Він стоїть біля каси з великою машинкою у руках, а також конструктором та іграшковою залізницею. Мене пробиває потом. Навіщо йому стільки іграшок? Може у нього є купа племінників. Але він нічого про це не розповідав. Що приховує чоловік з яким я стала дуже близька останнім часом? Гліб розраховується на касі і йде у протилежну сторону. Я ж залишаюся стояти на місці з відкритим ротом. Але чого я хотіла? Ми ж з ним просто спимо і все. Коханці, але не як не партнери. Настрій псується остаточно. Йду у салон краси, а потім додому. Одразу з'їдаю порцію морозива, щоб подолати стрес. Якщо ще й Гліб виявиться брехуном та зрадником, то я взагалі не знаю як далі довірятиму чоловікам. 

Через годину ми з Віктором й справді сидимо у маленькому кафе – барі. Він змінився. Став худішим та стомленим. 

– Лано, ти сьогодні на подив така гарна, – робить мені компліменти Віктор. 

– Я завжди гарна. Тільки ти цього на жаль не помічав. 

– Ти помиляєшся. Я завжди тобі казав яка ти гарна жінка. 

– Тому й проміняв мене на Нату? – починаю огризатися. 

– До чого тут Ната. Вона мене захомутала. Я втратив здоровий глузд. Тільки зараз це розумію, – Віктор ніби виправдовував свій вчинок. 

– То тепер вона тобі не потрібна? Може ще одну коханку собі заведеш? – Лано, припини, будь ласка. Ти ж знаєш, що вже нічого не змінити. .

– Так, абсолютно вірно. Перейдемо ближче до справи. То навіщо ти хотів зустрітися? 

– Ну тут така ситуація виникла. Загалом у тебе не має позичити грошей. Бо ми з Натою хочемо купити машину, але нам не вистачає. Я пам'ятаю у тебе були заощадження які ти збирала на відпустку, – каже Віктор. 

Злість на Вітю, яка накопичилася за весь цей час виривається на волю. Я підриваюся з місця й вже не контролюю емоцій. 

– Ах ти ж гад. Як ти взагалі смієш мене про таке просити. Про машину мрієш? Грець тобі, – кричу й показую комбінацію з трьох пальців. Потім беру сумочку й швидко виходжу з кафе.