5.

Мілана. 

– Тобі принести, що не будь випити? – питає Гліб й дивиться на мене тримаючи келих з бренді у руці.

 – Ні, більше не хочу, – ледве промовляю. У мене заплітається язик і я відчуваю, що дуже хочу спати. 

Гліб мене привіз до готелю, де він чомусь живе. Я звісно не цікавилася, але це доволі дивно. Ми зайшли до просторого номера й він одразу запропонував мені випити бренді, щоб зняти напругу. Я випила небагато, але рознесло мене по повній. Тепер сиджу й бачу як Гліб чаклує над їжею,  яка вже стояла у нього на столі. Він переодягнувся у звичайну чорну футболку та штани вільного крою. Через декілька хвилин він підходить до мене й протягує тарілку з закусками. Я пробую її взяти у руки та у мене погано виходить. Від випитого бренді ледь тримаюся. 

Сказати чесно окрім шампанського ніколи у житті нічого не пила. Потрібно звісно урахувати той факт що на весіллі я випила доволі багато келихів шампанського. 

– Давай допоможу. Ось тримай, – Гліб сідає поряд і бере з тарілки невелику канапку з лососем.

 – Дякую. Ти так зі мною няньчишся наче з маленькою дитиною, – кажу й починаю сміятися. Не знаю чому. Само виходить. 

– Тому, що зараз ти безпорадна наче дитина. Я повинен подбати про тебе, – Гліб обережно витирає мені серветкою губи. 

– Ти знаєш я вражена тим що ти мене назвав своєю дівчиною. Скажи я тобі подобаюся? – питаю й чіпляюся за чоловіка. 

– Ти дуже гарна, але зараз п'яна. Поговорімо про це завтра. – Ти сам мені запропонував випити й до себе запросив... 

— Тому, що ти благала не везти тебе додому. Хотіла забутися. А випити я тобі запропонував всього лише один келих. Ти ж випила три. 

– Ну добре, не злись я просто була засмучена. Цей виродок досі стоїть перед очима, – кажу й відчуваю як до горла підкочує нудота. 

– Ну все заспокойся. Йому теж зараз не солодко, – Гліб трохи всміхається. 

Чому тільки зараз починаю помічати яка гарна у нього посмішка. А ще обличчя з майже ідеальними рисами. 

Тільки от погляд втомлений і зажурений.

 – Дякую. Я так і не встигла цього зробити. Там біля ресторану, – я трохи витягуюся й легенько цілую Гліба у губи. 

Між нами знову проходить електричний заряд. Ми починаємо цілуватися при чому жадібно наче двоє голодних, які не можуть насититися одне одним. Гліб розпалює мене до такої степені, що я готова сама вилізти на нього тільки б він втамував мій вогонь. Ми опиняємося на ліжку і я намагаюся роздягнути чоловіка та раптом він перехоплює мою руку й ніжно цілує. 

– Щось не так? – питаю й притуляюся міцніше до його сильного тіла.

 – Ти маєш відпочити. Лягай, бо завтра прокинешся з важкою головою, – він гладить мене по волоссю. 

Його губи близько від моїх і я відчуваю важке дихання Гліба. 

– Але...Ти мене не хочеш?

– Хочу. Завжди. Вибач та ти зараз п'яна. Я не скористаюся жінкою у такому становищі, – каже Гліб, але я бачу що очі у нього палають від бажання.

 – Я сама тобі себе пропоную це не одне й те саме, – я присідаю на ліжко й торкаюся плеча Гліба. 

Він дивиться прямо. У вікно. Потім обертається й кладе мене знову на ліжко. 

– Лягай, вже пізно. Нумо спати, – Гліб міцно мене обіймає й вкриває ковдрою. 

Потім цілує у чоло. Ми лежимо разом і я відчуваю його тепло. Не знаю чому, але поруч з цим чоловіком я почуваю себе у повній безпеці та комфорті. Чому ми не зустрічаємо певних людей раніше? Ніби доля проходить повз нас. Здається я ніколи цього не знатиму. Мої думки рояться у голові і я відчуваю як починаю засинати.

  Ранком я й справді прокидаюся з важкою головою. Не розумію де знаходжуся, поки не натикаюсь на тверде плече Гліба. Він поки спить його довгі вії тремтять у сні. Зараз Гліб спокійний наче глибоке море у погожий день. Згадую про те що вчора він назвав мене своєю дівчиною. По мені проходить приємне тепло від цих слів. Хоча я й не розраховую на серйозні стосунки. Та почути це від Гліба було до чортиків приємно. 

Я підіймаюся з ліжка й міцно себе обіймаю. На мені сорочка Гліба. Я вдихаю її запах. І йду приймати душ. Коли повертаюся бачу, що Гліб вже встав і замовив легкий сніданок у номер. Від аромату запашних страв течуть слюні. Я підходжу ближче й сідаю за невеликий стіл. Гліб акуратно розкладає їжу по тарілках. Він зосереджений та серйозний. 

– Доброго ранку, – кажу перша й відчуваю різкий біль у голові. Потім обов'язково потрібно буде взяти таблетку. 

– Привіт? Як спалося? Як твоя голова? – одразу засипає мене питаннями Гліб. 

– Все гаразд. Ти замовив їжу у номер? 

– Так, думаю у тебе навряд вистачить сил спустися вниз до ресторану. 

– Ти вгадав. Ну що ж тоді смачного, – кажу Глібу й ми починаємо їсти. Коли я відчуваю, що вже сита відкладаю тарілку та столове приладдя.

– Куди тебе відвезти? – раптом питає Гліб. – Навіть не знаю. Напевно додому. 

– Гаразд, – каже Гліб й підходить до мене.